Видатні українські вчені у світовій науці

Тутковський Павло Аполлонович (1858-1930), с. Липівці, Вінниччина

Видатний геолог, географ, мінералог, палеонтолог. Почесний член Київського товариства природознавців (1883), дійсний член Петербурзького мінералогічного товариства (1886), член Бельгійського товариства геології й палеонтології (1888), почесний член Товариства любителів природознавства, антропології й етнографії при Московському університеті (1889). Доктор наук (1911), акад. (1918) і один із засновників Української АН. Козацького роду. Батько був суддею на Волині й Київщині. Закінчив Житомирську гімназію зі срібною медаллю (1877). По закінченні природничого відділення фізико-математичного факультету Київського університету (1882) працює в нім рік на кафедрі геології й мінералогії, потім 11 років консерватором мінералогічного й геологічного кабінету. У 1884-1902 рр. провадить геологічні дослідження практично всіх губерній України. Шукає нових шляхів у палеонтології. Вперше в Росії друкує близько 20 оригінальних робіт з викопної мікрофауни. Рівночасно досліджує підземні води України, що вможливило забезпечити артезіанською водою Київ і сприяло розв’язанню проблеми епідемій тифу й холери. Відкриває артезіанські води й карстові явища на Волині й у Білорусі. 1911 р. захищає в Московському університеті як докторську дисертацію свою працю «Викопні порожнини Північної півкулі» й дістає від Казанського університету вчений ступінь доктора мінералогії й геології «гоноріс кауза» за комплекс робіт з геології, мінералогії й палеонтології. У вересні 1913 р. стає приват-доцентом Київського університету, навесні наступного року - ординарним професором кафедри географії й етнографії. Фундатор четвертинної геології, що постала внаслідок аналізу наявних знань і величезного добутого ним фактичного матеріалу. Його теорія еолового походження лесу не лише вирішила питання щодо лесу, а й передбачила нові факти, що стали відомі згодом. П. Тутковський активно працює в заснованому 1907 р. М. Грушевським Українському науковому товаристві, від 1918 р. - в Комісії з розробки проекту УАН. Його призначають головою Сільськогосподарського комітету України (1919), головою Наукової дослідчої кафедри геології ВУАН (1924, від 1926 - НДІ геології ВУАН). Того ж року створено Геологічний музей у Києві. Бере активну участь в організації бібліотеки ВУАН, Інституту наукової мови. Один з ініціаторів і організаторів видання «Матеріалів до української природничої термінології й номенклатури». 1923 р. видає свій «Словник геологічної термінології». Його патріотична діяльність викликала невдоволення влади. 70-річчя було відзначено лише завдяки енергійним зусиллям акад. М. Грушевського, й то майже за рік. Восени 1929 р. Павло Аполлонович переніс тяжку операцію та 3 червня 1930 р. помер. Його науковий спадок складають понад 1000 праць.