Видатні українські вчені у світовій науці
Туган-Барановський Михайло Іванович (1865-1919), с. Солоне, Харківщина
Економіст світового рівня з науковою спадщиною, що складає близько 140 великих праць. Його роботи з теорії періодичних криз, перекладені німецькою й французькою, здобули йому ім’я світової слави. Відома його дуалістична теорія вартості, ґрунтована на критиці трудових теорій Д. Рікардо й К. Маркса й теорій граничної корисності австрійської економічної школи. Належить до найвидатніших теоретиків кооперативного руху у Східній Європі. Зі шляхетської родини. Батько з татарських переселенців до Литви. Навчався в Першій київській і Другій харківській гімназіях. 1884 р. студент природничо-математичного, згодом - правничо-економічного факультету Харківського університету. «Через політичну неблагонадійність» (звинувачений в «українофільстві», чого не приховував) звільнений з числа студентів з забороною вступу до будь-якого іншого вишу. Університет закінчив екстерном. Вже 1890 р. в журналі «Юридический вестник» публікує першу наукову працю «Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їхньої цінності». Захоплюється теорією Маркса. Публікує книги про життя, наукову й суспільну діяльність європейських інтелектуалів ХІХ століття: «Прудон, його життя й діяльність» і «Мілль, його життя й навчально-літературна діяльність». 1892 р. їде доповнювати свої студії до Англії. Тут його марксистські погляди відбились у праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини й вплив на народне життя», захищеній у Московському університеті як маґістерська дисертація. По поверненні до Росії читає курси економіки у вишах Москви й Петербурґа. Вивчає розвиток капіталізму в Росії. Спростовує утопічні концепції народників, які фетишизували общинні відносини. Написану 1898 р. працю «Російська фабрика в минулім і сучаснім. Історико-економічне дослідження» захистив як докторську дисертацію в Московському університеті. Глибоко вивчивши теорію Маркса, доходить висновку, що праця не є субстанція цінності, а теорія додаткової вартості неправильна й позбавлена змісту, бо Маркс дійшов висновку про падіння відсотка прибутку через логічні помилки. За «відхід від марксизму» його засудив Ленін. Від 1906 р. викладає й займається наукою. Праця «Соціальні основи кооперації» (1916) ввела його до кола класиків-теоретиків кооперативного руху. Російська академія наук присудила йому за підручник «Основи політичної економії» велику премію ім. адм. Самуїла Ґрейґа. Перед Першою світовою війною він з М. Грушевським, іншими українськими вченими працює над енциклопедичним довідником «Український нарід в його минулім і сьогоденні». Вийшло 2 томи (1914-1916), 3-й, зредагований М. Туган-Барановським і присвячений народному господарству, так і не вийшов. Із серпня 1917 р. очолює Державний секретаріат фінансів - підрозділ Виконавчого органу УНР (Генерального секретаріату). Публікує декларацію «Економічна політика», в якій приділив увагу кооперативним справам, створенню власної валюти, усамостійненню кооперативного руху. Наприкінці 1917 р. через незгоду з лівим ухилом Центральної Ради покинув посаду. Читає лекції в Київськім університеті, редагує журнал «Київська кооперація», публікує праці «Про кооперативний ідеал» (1918) і «Кооперація, її природа й мета» (1919). Обраний керівником організації українських кооператорів. У листопаді 1918 р. працює з В. Вернадським, М. Василенком і А. Кримським над створенням Української АН. Один із перших дійсних членів-засновників УАН, очолює її соціально-економічний відділ, створює 2 інститути, 3 комісії, перший директор Інституту кон’юнктури. Створений ним Статут розбудови економічної науки в системі академії - видатне явище у світовій науці. Помер М. Туган-Барановський, їдучи на Версальську мирну конференцію у складі дипломатичної місії УНР, в Одесі, де й похований.
