Видатні українські вчені у світовій науці

Вернадський Володимир Іванович (1863-1945), м. С.-Петербурґ

Видатний різнобічний учений. Засновник багатьох наукових напрямів і установ. Лауреат Сталінської премії (1943). Закінчив фізмат С.-Петербурзького університету (1885). Акад. С.-Петербурзької (1912), Української (співзасновник і Президент 19181921), СРСР (1924), Чехословацької (1926) та Паризької (1928) академій наук. Проф. Московського університету (1898-1911), директор геолого-мінералогічного музею С.-Петербурзької АН (1914). Голова й організатор Комісій з вивчення природних продуктивних сил Росії (1915), з якої виросла низка інститутів, і з виучування продуктивних сил України (1919) у складі УАН. Директор Державного Радієвого інституту (1922-1939). Засновник і керівник Біогеохімічної лабораторії (1929-1945) (тепер Інститут геохімії й аналітичної хімії його імені). Один з організаторів Комісії з вивчення вічної мерзлоти (нині Інститут). Глибоке вивчення фізичних і біологічних процесів привело вченого до розробки нових напрямів науки (геохімія, біогеохімія, радіоекологія, генетична мінералогія й ін.) і дало змогу сформувати поняття про біосферу (геологічні процеси за участю організмів). А дослідження з філософії й наукознавства дозволили створити теорію еволюції природного середовища й суспільства - теорію ноосфери (оболонки Землі, перебудованої колективним розумом людства). Ці праці стали одними з головних підвалин науки про довкілля. Його учні - академіки А. Є. Ферсман, В. Г. Хлопін, О. П. Виноградов та ін. - заснували нові наукові напрями, керували великими дослідницькими колективами.