Видатні українські вчені у світовій науці
Пучківський Олександер Митрофанович (1881-1937), с. Красне, Чернігівщина
Видатний лікар-оториноларинголог, засновник вітчизняної оториноларингології. З родини військовика, мати померла під час пологів, і його виховували тітка й дядько, які прищепили йому любов до рідного народу й мови. По закінченні гімназії в м. Орлі, де мешкав батько, вступає до Військово-медичної академії Петербурга, де вперше створили кафедру отоларингології, де він виконав першу свою наукову працю. По закінченні з відзнакою академії (1905) працює в Московському генеральному військовому шпиталі, шпиталях Харбіна й Смоленська. 1911-1913 рр. - ад’юнкт Військово-медичної академії, поринає в науку, пише низку праць з різних питань отоларингології, що мають важливе значення й досі. Захищає дисертацію «Исторический очерк пищевого довольствия русской армии», того ж року (1913) видану окремою книжкою. На початку 1917 р. опиняється в Одесі, стає професором медицини, створює першу в Україні клініку отоларингології. Підтримує національне відродження й віднову української державності. Знайомиться із січовими стрільцями й українськими громадськими діячами, зокрема, з лікарем Ю. Липою й письменником В. Боровиком. 1920 р. його обирають деканом медичного факультету Новоросійського (Одеського) університету й затверджують професором Одеської медичної академії. На той час мав 35 праць, одну з яких 1918 р. надрукував українською мовою в журналі «Українські медичні вісті». Його запрошують до Київської медичної академії, яку 1921 р. перетворили на Київський медичний інститут. Тут уперше курс отоларингології став обов’язковим предметом навчання. З великими труднощами організовує вперше в Києві самостійну клініку отоларингології, що стала експериментальною базою досліджень. Напрями діяльності багатобічні: пластичні операції на вухах і носі, розробка методики хірургічного лікування ураження слухових кісточок і гіпертрофії носових пазух, приділяє багато уваги тяжкій патології верхніх дихальних шляхів - склеромі. Голова Всеукраїнського й член Міжнародного комітетів зі склероми. Організує в клініці склеромний і фоніатричний відділи, на базі яких згодом створено філію Українського інституту хвороб вуха, горла, носа. О. Пучківського визнають провідним вченим не лише в Україні й СРСР, а й за кордоном. Упродовж 1926-1927 рр. він кілька разів відвідує клініки Берліна, Гайдельберґа, Бреслау, Франкфурта-на-Майні, друкує докладні звіти в «Українських медичних вістях». Видає першу українську монографію про склерому (1926), перший український підручник «Хвороби вуха, носа й горлянки», у співавторстві - монографію «Склерома горішніх дихальних шляхів. Клініка, патологічна анатомія, бактеріологія й серологія» (1930), новий підручник для студентів і лікарів «Хвороби органу слуху й верхніх дишних шляхів у дітей і підлітків». 1933 р. виходить його праця «Пластичне відновлення носа» в Японії німецькою та японською мовами, 1936 р. виходить велика історико-медична праця «Основні дати розвитку отолярингології в колишній Росії та в СРСР». Його запрошують з проблемною доповіддю «Війна й склерома» на ІІ Міжнародний конгрес отоларингологів у Мадриді. Та жоден запрошений із СРСР туди не потрапив. Доповідь О. Пучківського надрукували в матеріалах конґресу. Серед його друзів були видатні поети Михайло Драй-Хмара, Микола Зеров, Павло Филипович. Усіх їх було репресовано, власне, за геніальність і щиру любов до України. Не уник цієї долі й О. Пучківський. 12 листопада 1937 р. його заарештували, засудили до розстрілу й виконали вирок 14 грудня 1937 р. Ім’я видатного й широко відомого світовій науці вченого було вилучено з історії «радянської медицини», з бібліотек вилучено його книги. Так боровся комуністичний режим з українською елітою.
