Видатні українські вчені у світовій науці
Пулюй Іван Павлович (1845-1918), с. Гримайлів, Тернопілля
Видатний фізик, електротехнік, енергобудівник, математик, астроном, а також теолог, педагог і громадський діяч. Відкрив катодні Х-промені, що мали йонізівні властивості, й пояснив їхню природу. 1881 р. отримав на світовій електротехнічній виставці в Парижі срібну медаль за винахід електронної вакуумної рурки (рурки Пулюя), яка продукувала Х-промені. Одну зі своїх рурок подарував К. Рентґену. Останній 1896 р. заявив про новий вид променів, нібито ним відкритих, хоча на той час І. Пулюй досліджував їх вже понад півтора десятка років, не поспішаючи з публікаціями. Промені стали називати «Рентґеновими». Сучасники відзначали, що Пулюєві знімки були якісніші, ніж Рентґенові.
По закінченні Тернопільської гімназії за порадою батька (священика греко-католицької церкви) вступає на теологічний факультет Віденського університету й рівнобіжно слухає лекції з фізики й математики. По закінченні з відзнакою 1869 р. цього факультету не приймає священицького сану й вписується на зимовий семестр філософського факультету на фізико-математичну кафедру. Потяг до дослідження природи переміг. Це породжує велику драму його життя: батьки листовно зрікаються його. Страждаючи від розриву з батьками, пише «Молитовника» українською мовою. Та це не змінило батьківського рішення. Того ж року до нього як до знавця багатьох мов зголошується П. Куліш з ідеєю перекладу українською «Святого письма Нового Завіту». Цей найліпший зі всіх слов’янських перекладів уперше видано у Відні 1881 р. А повний переклад П. Куліша, І. Пулюя і І. Нечуя-Левицького Старого й Нового Завіту вийшов друком у Відні 1903 р.
По закінченні 1873 р. університету працює у фізичній лабораторії Віденського університету, асистентом кафедри фізики, математики й механіки Військово-морської академії у Фіюме (нині Рієка). Від 1875 р. студіює на філософськім факультеті Страсбурзького університету, де 1877 р. здобуває вчений ступінь доктора філософії зі спеціалізації «фізика». Там знайомиться з Н. Теслею й К. Рентґеном. Всупереч можливості швидкої наукової кар’єри в Страсбурзі повертається до Відня, працює приват-доцентом фізико-математичної кафедри університету. Водночас (через фінансову скруту) працює в будапештській фірмі «Ґанц» (до 1889), керуючи виробництвом електричних ламп розжарювання й налагодженням виробництва дугових ламп. Ці лампи були високої якості й мали великий попит. 1884 р. Пулюя призначають ординарним професором експериментальної й технічної фізики до Німецького технічного університету в Празі, де він потім був і ректор, і декан хімічно-технічного факультету. Саме тут він демонструє існування й властивості Х-променів. Крім того, він перший систематично дослідив холодне світло (нині зветься неоновим), створив телефонні станції й апарати, захищені від сильних електричних струмів. 1881 р. патентує переносну охоронну лампу, яку тривалий час уживали в шахтах. Велика його заслуга - створення вперше в Європі електричних станцій на зміннім струмі (в Празі) й низки електростанцій на сталому струмі в Австро-Угорщині. Його теоретичні дослідження залежності коефіцієнту внутрішнього тертя газових сумішей від температури, молекулярної ваги й парційних тисків дістали пізніше цілковите підтвердження й практичне застосування. Будучи поза Україною, брав активну участь в українському патріотичному русі. Зголошувався до керівництва Росії з протестом проти заборони української мови. За рік після початку Першої світової війни написав дві роботи німецькою мовою, де проаналізував стан українського народу й потребу створення власної держави. Завдяки енциклопедичним знанням мав великий авторитет серед учених, промисловців і громадських діячів. Був радником імператора Австро-Угорщини.
