Видатні українські вчені у світовій науці

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897), м-ко Вороніж, Чернігівщина (нині Сумщина)

Видатний український культуролог, мовознавець, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор і видавець, поет і прозаїк. Один з найактивніших будителів національної самосвідомости українців, суперечливий мислитель, поборник мови й культури українського народу, справедливих міжнаціональних стосунків, гармонійної взаємодії цивілізації й природи. Розробив український правопис (наближений до фонетичного) - «кулішівку», уживаний за царату в часи зняття заборони на друк українських книжок (1905-1917). Є. Є. Желехівський створив фонетичний український правопис на основі «кулішівки» з певними вдосконаленнями: вилучив літеру «ять» і твердий знак в кінці слів і після префіксів. Після закінчення Новгород-Сіверської гімназії П. Куліш вступив 1839 р. до Київського університету, але не закінчив його. Від початку 1840-х рр. вчителював, подорожував Україною, захоплюючись фольклором і етнографією. Від 1845 р. жив і вчителював у Петербурзі. 1847 р. відряджений Петербурзькою АН у західнослов’янський край для вивчення мов, історії, культури й мистецтва. Відрядження не відбулося через арешт того ж року за належність (недоведену) до Кирило-Методіївського братства. Вислано до Тули із забороною друкуватися. Від 1856 р., діставши дозвіл друкуватися, пише й видає прозові («Чорна рада. Хроніка 1663 року», 1857) й поетичні (збірки «Досвітки, думки й поеми», 1862, «Хуторна поезія», 1882; поеми «Магомет і Халдуза», 1883, «Байда, князь Вишневецький», 1884 й ін.) твори. Багато перекладає Шекспіра, Байрона, Ґете, Шиллера, Гайне (збірка «Позичена кобза», 1897). Видає фольклорно-етнографічні матеріали (2-томові «Записки о Южной Руси», 18561857) й історичні праці (3-томова «История воссоединения Руси», 1874-1877; історичні оповідання «Хмельниччина» й «Виговщина»). З проф. І. Пулюєм уперше переклав українською мовою Біблію. Новий Завіт друкували частинами протягом кількох років. Повний переклад Куліша, Пулюя і Нечуя-Левицького Старого й Нового Завіту вперше вийшов друком у Відні 1903 р. вже по смерті П. Куліша. Пізніші видання цього перекладу було здійснено 1906, 1909, 1912 рр. у Відні, 1920 р. в Берліні, 1944 і 1947 рр. у Нью-Йорку й Лондоні, 2000 р. в Україні. Багато зробив для відродження української журналістики - видавав і редагував альманах «Хата», журнал «Основа». За словами І. Я. Франка, П. Куліш був «головний двигач» українофільського руху в Галичині в 1860-х і до половини 1870-х рр. Його ідеологія еволюціонувала від прихильника революційної демократії до адепта монархізму й віри в «доброго царя», особливо після реформ 1861 р.