Видатні українські вчені у світовій науці

Кримський Агатангел Юхимович (1871-1942), м. Володимир-Волинський, Волинь

Видатний вчений - поліглот (володів 56-ма мовами), сходознавець, перекладач з багатьох мов іранської й тюркської груп, письменник, історик української мови й літератури, дослідник фольклору. 1882 р. по закінченні 4-х класів гімназії переходить (на конкурсній основі) до колегії П. Ґалаґана, куди потрапляли найліпші гімназисти. Далі навчається в Лазаревськім інституті східних мов у Москві, на історико-філологічнім факультеті Московського університету, який успішно закінчує 1896 р. 1896-1898 рр. - навчальне відрядження до Сирії й Лівану.

Від 1898 р. - доцент, 1900-1918 рр. - професор арабської філології й історії Сходу в Лазаревському інституті. Після ухвали 1918 р. гетьмана П. Скоропадського про створення Української АН до комісії щодо її організації ввели проф. Лазаревського інституту східних мов Кримського, якого по створенні ВУАН було обрано її неодмінним секретарем. Сходознавство почало стрімко розвиватися в Україні з 1920 р. саме завдяки йому. 1931-1933 рр. було зліквідовано всі установи, що мали будь-який стосунок до нього, працівників ув’язнено чи заслано. А. Кримського не заарештували, та він стає «опальним академіком». Лиш 1939 р., після «визволення» Західної України, його посилають до Львова й дозволяють мати аспірантів зі сходознавства. Між них відомий тюрколог-ісламіст Омелян Пріцак - майбутній проф. Гарвардського університету, акад. АН України (1990), директор створеного в Києві академічного Інституту сходознавства (1991). Він назвав А. Ю. Кримського «найкращим кримським подарунком Україні», бо пращур останнього, татарський мулла, що прийняв християнство, оселився на Волині 1698 р. В січні 1941 р. акад. А. Кримському влаштовують гучне відзначення 70-ліття й нагороджують орденом Трудового червоного прапора. Та за півроку заарештовують. На початку 1942 р. він гине в лікарні розташованої в Казахстані в’язниці. Його надзвичайна працездатність вражала сучасників: написав понад 500 статей з історії мов, літератури, етнографії народів Близького й Середнього Сходу. Ось невеликий перелік його фундаментальних праць: «Історія мусульманства» (1904-1912), «Історія арабів і арабської літератури світської й духовної» (1911-1912), «Історія Персії та її письменства» (1923), «Хафіз і його пісні» (1923), «Перський театр» (1925), «Історія Туреччини й її письменства» (4 томи), «Нариси з історії української мови» (у співавторстві з О. Шахматовим; 1922). 1930 р. видав огляд кримськотатарської літератури, за розвитком якої стежив від 1889 р. Був знайомий з багатьма кримськотатарськими письменниками, більшість яких було репресовано у 1934-1937 рр. Талановитий письменник, писав прозові й поетичні твори під псевдонімом А. Хванько. Свою українськість він усвідомив ще під час навчання в колегії Ґалаґана. Читав багато українських творів. Спілкувався й листувався з Б. Грінченком, М. Драгомановим, І. Франком та ін.