Видатні українські вчені у світовій науці

Горбачевський Іван Якович (1854-1942), с. Зарубинці, Тернопілля

Видатний учений у галузі експериментальної медицини, фізіологічної хімії, біохімії. Доктор медицини (1877), Голова найвищої Ради здоров’я Австро-Угорщини (1906), член Королівського чеського товариства наук (1896), акад. Чеської академії наук та уміння (1912), акад. ВУАН (1925), почесний член Наукового товариства ім. Шевченка (1937). Потяг до науки (передовсім медичної) виявив уже під час навчання в Тернопільській гімназії, після закінчення якої (1873) вступив на медичний факультет Віденського університету. Під час навчання провадив дослідження в хімічнім і фізіологічнім інститутах і в лабораторії проф. Брікке, де написав свою першу наукову працю «Про вестибулярні нерви» й декілька фундаментальних праць з вивчення сечової кислоти. По закінченні університету поринув у наукові дослідження й винайшов нову методику синтезу сечової кислоти. І цим увійшов до числа найвидатніших хіміків світу. 1883 р. запрошений завідувати кафедрою фармакології Празького німецького університету. Там довів непридатність води Влтави до вживання людиною, чим запобіг епідемії черевного тифу. Розробив лабораторні дослідження крови для судової медицини, методи визначення пуринових основ і білків. Видав 4-томовий підручник з лікарської хімії чеською й підручник «Неорганічна хімія» українською. Працював над створенням української хімічної термінології. Неодноразово обирався деканом медичного факультету, у 1902-1903 рр. - ректором Празького університету. 1917 р. запрошений на посаду міністра народного здоров’я Австро-Угорщини, що перша в світі створила таке міністерство. 1921 р. повертається до Праги, обіймає кафедри хімії в Українськім вільнім університеті, Українськім високім педінституті ім. М. Драгоманова й Українській господарській академії в Подєбрадах. З часу навчання в гімназії до кінця життя поза межами України він був щирий і свідомий патріот своєї нації, брав участь у роботі українських громадських організацій, 1925 р. активно прилучився до створення «Музею визвольної боротьби України» у Празі.