Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

«Тиха революція» та перехід влади до опозиційних сил

Незважаючи на всі спроби угорського керівництва подолати негативні тенденції в соціально-економічній сфері, ситуація в суспільстві залишалася складною.

По суті у другій половині 80-х років в Угорщині поступово назрівала гостра загальнонаціональна криза. Викликана вона була відставанням від світового розвитку і супроводжувалась зростанням зовнішньої заборгованості (20 млрд доларів у 1989 р.), скороченням реальних заробітків та неухильним падінням життєвого рівня населення. І як наслідок цього спостерігалося зростання незадоволення серед різних соціальних прошарків, недовіра громадян до партійного та державного керівництва, які виявилися нездатні вирішувати нагальні проблеми.

Під впливом «перебудови» в Радянському Союзі незримі процеси, що наростали в суспільстві, почали виплескуватися на поверхню. Так, пересічні члени правлячої партії не сприймали рішень свого керівництва, а з боку зміцнілих реформаторських сил наростала критика на адресу верхівки УСРП. Прихильники реформ усі свої сподівання пов'язували з ініціативним К. Гросом, який у червні 1987 р. очолив уряд. У травні 1988 р. на конференції УСРП, критично оцінюючи політичний курс керівництва партії, визнала загострення соціально-економічної кризи в країні та необхідність на створення «ринкової системи демократичного соціалізму». У прийнятих рішеннях закликалось поєднати здійснення економічної реформи з політичною, що сприятиме розбудові правової держави; запровадити політичний плюралізм, відмовитись від однопартійної системи та перейти до багатопартійної; дозволити створення платформ усередині правлячої партії. До керівництва УСРП прийшло нове покоління політиків: було обрано шість нових членів политбюро, серед яких був і один із найпослідовніших прихильників змін І. Пожгаї, Я. Кадар став почесним головою, а К. Грос - генеральним секретарем ЦК УСРП.

У другій половині 1988 р. відновили свою діяльність або стали виникати різноманітні політичні угруповання та рухи, кількість яких невдовзі досягла майже сорока. Знову з'явилися на політичній арені Соціал-демократична (СДПУ), Християнсько-демократична народна (ХДНП) партії, Незалежна партія дрібних сільських господарів (НПДСГ) тощо. Нові політичні сили представляли широкий спектр поглядів: від підтримки урядового курсу до крайньо правих, які відверто закликали до скасування існуючого суспільного ладу.

Серед знову утворених об'єднань найбільш впливовими відразу зарекомендували себе: Угорський демократичний форум (УДФ), який виник як рух за збереження народних християнських, національно-ліберальних та демократичних цінностей; Спілка вільних демократів (СВД), що склалася як рух ліберально-демократичної елітарної інтелігенції (переважно столичної), яка вважала своїм взірцем суспільства західних країн (згодом до них приєдналися також і певні прошарки населення соціал-демократичної орієнтації); Спілка молодих демократів (СМД), яка складалася з молодих юристів і проголосила своєю головною метою парламентську демократію, свободу та права особи.

Уряду К. Гроса не тільки не вдалося досягти перелому в розвитку економіки, а й зважати на наростаючу напруженість у політичній сфері, де на арену стали виходити різні опозиційні сили з вимогами відмовитися від старих методів управління суспільством. Так, І. Пожгаї та інші радикально налаштовані реформатори закликали відмовитися від радянської моделі соціалізму та очолити процес демократизації угорського суспільства. Зі свого боку К. Гросу, будучи прихильником широкої демократизації, виступав за те, щоб процес просування до громадянського суспільства відбувався поступово під повним контролем.

Та хоча в середині грудня 1988 р. в одному із своїх виступів К. Грос зазначив, що УСРП й далі виконуватиме керівну роль у межах однопартійної системи, уже на лютневому (1989) пленумі ЦК УСРП було прийнято рішення про запровадження в країні багатопартійної системи. По суті партія свідомо відмовлялася від монополії на владу. У цей період Державні збори прийняли низку важливих законів: «Про право громадян на об'єднання та асоціації», «Про господарські об'єднання» (дозволяв створення приватних підприємств із кількістю зайнятих до 500 осіб), «Про страйки».

Наприкінці січня 1989 р. по радіо виступив І. Пожгаї з оцінкою жовтневих подій 1956 р., фактично оприлюднивши результати роботи спеціальної комісії, створеної за рішенням партконференції. Головний висновок полягав у тому, що 23 жовтня 1956 р. в Будапешті спалахнуло народне повстання, а не контрреволюційний заколот. Реакція в суспільстві на цю заяву була неоднозначною: одні ставилися схвально, інші ніяковіли, треті протестували. Думки про підсумки роботи комісії в керівництві УСРП також розійшлися. У жовтні 1989 р. Державні збори в своїй заяві з цього питання закликали громадян до примирення, незважаючи на те, що вона не єдина в оцінці подій 1956 р.

Показна єдність у середині правлячої партії відразу зникла. Розбрат і хитання охопили пересічних членів УСРП, розпочався масовий вихід з неї (10 тис. осіб щомісяця). А проголошена «свобода платформ» усередині УСРП розділила її членів в основному на чотири групи. Так, підготовлена комісією І. Пожгаї програмна заява відобразила платформу «Союзу реформ», у якій підкреслювалось, що головним завданням партії є «мирний, поступовий перехід від бюрократичного та диктаторського державного соціалізму до демократичного». Для цього необхідно створити нову соціалістичну партію, яка буде позбавлена більшовицької ідеології. Напередодні з'їзду УСРП свою програму представила і «Народно-демократична платформа», яка також виступала за створення нової партії. Прихильники цього угруповання оголошували себе захисниками інтересів людей праці та відстоювали реформативний шлях розвитку суспільства.

Серед інших виділялася і платформа «Єднання за відродження УСРП», її прихильники виступали не за монолітну єдність партії, а за єдність течій, думок, платформ, які б надходили з низових організацій. Свою програму оприлюднила також і «Єдина марксистська платформа», яка в різкій формі протистояла позиції т. зв. «гуртків реформ». На думку її прихильників, УСРП й раніше була партією реформ, тому і в майбутньому повинна зберігати свій комуністичний характер. Вони підкреслювали, що відкидають політику керівництва УСРП, яке зійшло з соціалістичного шляху й штовхає країну в прірву. А про керівництво на чолі з К. Гросом було сказано, що воно під прикриттям гасла «демократичного соціалізму» почало відновлення капіталізму, тому соціалістичний лад опинився під загрозою.

У листопаді 1989 р. в УСРП утворилося товариство ім. Ф. Мюніха, яке проголосило своєю метою об'єднання «патріотичних сил країни», консолідацію та оновлення «демократичного соціалістичного суспільства». На думку його членів, в Угорщині зазнав поразки не марксизм, а керівництво партії, яке відірвалося від реалій життя. Члени цього товариства називали себе прихильниками поміркованих реформ. Такі уявлення підтримував і К. Грос, який видавав себе за центриста.

І хоча УСРП, яка ще була правлячою, роздирали внутрішні чвари, переважна більшість рядових її членів не входила до жодної з існуючих платформ. Водночас тривав масовий відплив з її лав. Падіння престижу УСРП вело до загострення суперечностей у партії та протистояння між прихильниками і противниками реформ. На пленумі ЦК УСРП у липні 1989 р., щоб урятувати партію від розпаду, було створено новий орган - президію, якій надали керівні повноваження до проведення позачергового з'їзду. Головою президії ЦК УСПР став Р. Нерш, а К. Грос зберіг посаду генерального секретаря.

Попри всі негаразди та ускладнення у 1989 р. багатопартійність в угорському суспільстві фактично вже перетворилася на реальність. Незважаючи на це, генсек УСРП К. Грос у травні 1989 р. зробив ще одну відчайдушну спробу загальмувати процес плюралізації суспільства й «навести порядок» у країні. Та здійснити цього не вдалося через його ж найближче оточення з партійного керівництва. Голова кабінету міністрів Н. Немет у ході його реформування створив колегії з питань розвитку економіки та здійснення національної політики і вийшов з-під партійної опіки генсека і по суті став проводити самостійну політику.

Уже влітку уряд зробив рішучий поворот у бік лібералізації відносин з країнами Заходу, «відкривши вікно» на кордоні з Австрією для транзиту до ФРН десяткам тисяч утікачів - громадян НДР. Керівництво УСРП, хоча й намагалося ще маневрувати, врешті-решт було вимушене сісти за стіл переговорів з опозицією. Навесні-влітку 1989 р. відбулися «круглі столи» за участю УСРП та дев'яти опозиційних угруповань, в ході яких було досягнуто домовленостей про умови переходу країни до багатопартійності. У червні було підписано угоду про проведення навесні наступного року вільних парламентських виборів. Представники СВД та СМД відмовилися ставити підписи.

Водночас під тиском громадськості ряд провідних діячів УСРП вимушені були відмовитися від своїх депутатських мандатів. На звільнені місця на проміжних виборах до Державних зборів було обрано представників опозиційних сил. Так парламент не тільки перестав бути однопартійним, а перетворився на головний провідний центр реформування угорського суспільства.

Протягом 1989 р. Державні збори прийняли майже сімдесят законів, серед них: про права громадян на проведення мітингів та зборів (січень), про страйки й довіру уряду (березень), про референдум та народні ініціативи (квітень), про президента республіки та вибори (жовтень), про функціонування й господарську діяльність політичних партій (жовтень), про розпуск робітничої міліції та інші. 23 жовтня 1989 р. була затверджена нова назва країни - Угорська Республіка, яка після прийняття певних поправок до конституції декларувалася незалежною демократичною та правовою державою на чолі з президентом. Створилися конституційний суд та державна лічильна палата.

З метою формування ринкових механізмів у економіці Державні збори у 1989 р. ухвалили наступні закони: про господарські об'єднання (січень), про перетворення господарських об'єднань (травень), про трансформацію державної власності в приватну та акціонерну. Лише за рік завдяки інвестиціям із західних країн виникло понад 400 спільних підприємств, ринок товарів, капіталу та робочої сили.

На початку жовтня 1989 р. відбувся з'їзд УСРП, серед делегатів якого домінували прихильники здійснення реформ. Правляча партія не тільки змінила свою назву на Соціалістичну (УСП), а й заявила про остаточний розрив із сталінізмом, ліквідацію системи «бюрократичної партійної держави», що ґрунтується на принципах «диктатури пролетаріату», скасування «демократичного централізму» як основи побудови партії. Головою УСП був обраний Р. Нерш.

У березні 1990 р. відбулося підписання радянсько-угорської угоди, згідно з якою перебудування «Південної групи радянських військ» в Угорщині завершилося у липні 1991 р.

За підсумками березневих (1990) виборів до Державних зборів, Угорський демократичний фронт (УДФ) отримав понад 42 % голосів, Спілка вільних демократів СВД - 24 %, Незалежна партія дрібних сільських господарів (НПДСГ) - 12 %, соціалісти (УСП) - майже 9 %. Так було підведено риску під сорокарічним періодом компартійного керівництва Угорщини.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.