Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття

Румунія за часів Першої світової війни

На початку Першої світової війни Румунія зволікала з тим, щоб визначитися остаточно, на якому боці їй виступити, хоча загалом дотримувалася дедалі виразніше антантофільської орієнтації. І хоча Кароль І запропонував негайно приєднатися до Троїстого союзу, однак його думка не знайшла підтримки в королівській раді. Було прийнято пропозицію прем'єр-міністра І. Бретіану про здійснення тактики «збройного вичікування».

Вже 1 жовтня 1914 р. було укладено російсько-румунську конвенцію, відповідно до якої Росія, по-суті, виступала гарантом територіальної цілісності Румунії й визнавала за нею право на приєднання заселених румунами Трансільванії та Баната тоді, коли королівство вважатиме це за необхідне. Зі свого боку Румунія зобов'язувалася дотримуватися нейтралітету до моменту приєднання зазначених територій. Таким чином Росія визнавала право об'єднання румунського народу по обидва боки Карпат.

Нарешті після дворічного дипломатичного маневрування та в умовах переходу стратегічної ініціативи у війні до Антанти в середині серпня 1916 р. в Бухаресті були підписані таємний союзний договір і воєнна конвенція між Румунією та державами Антанти про вступ у війну проти Четвірного союзу. ТІ серпня Румунія розпочала мобілізацію та оголосила війну Австро-Угорщині, намагаючись уникнути конфлікту з іншими країнами блоку. Однак дипломатичні «хитрощі» не спрацювали. Уже через кілька днів Німеччина, Болгарія та Османська імперія оголосили війну королівству.

Розпочата Румунією військова кампанія проходила невдало. За перші десять днів королівські війська зайняли перевали Карпат та місто Брашов. Однак на півдні під натиском болгарських та німецьких військ упала фортеця Туртукай. Наступ румунської армії в Трансільванії був зупинений, а командування наказало передислокуватися на південь. Австро-німецькі війська, підсилені терміново перекинутими до Трансільванії свіжими підрозділами розпочали рішучий наступ і вдерлися в межі «старого королівства». Незважаючи на впертий опір румунської армії, усі битви на рівнині були програні. 6 грудня 1916 р. німецькі війська без бою зайняли Бухарест, а залишки румунської армії (70 тис. - 10 % від мобілізованої) відступили на північ. Украй виснажені наступом австро-німецькі війська на початку січня 1917 р. перейшли до оборони і врешті-решт фронт стабілізувався.

Підсумки військової кампанії були для Румунії надзвичайно сумними - понад дві третини її території зайняли ворожі війська і на ній встановився жорстокий окупаційний режим. Спустошена воєнними діями країна повинна була утримувати ворожу армію. До Німеччини та Австро-Угорщини майже за два роки окупації з королівства було вивезено близько 2,2 млн тонн пшениці, кукурудзи, жита, фуражного зерна, олійних культур; 1,15 млн тонн нафтопродуктів, 90 тис. голів великої рогатої худоби, понад 200 тис. овець та свиней; 200 тис. тонн лісу; 100 тис. тонн солі, багато металу, шкіри, текстилю, спирту, вин, горілки, тютюну.

Окупована зона Румунії була спустошена. Міста опинилися на голодному пайку, а у селян відбирали рештки врожаю. Населення протестувало проти насилля й тотальних поборів, зриваючи терміни поставок, відмовляючись виходити на роботу, організуючи саботаж на виробництві. У березні 1917 р. в Бухаресті жінки влаштували голодну демонстрацію. За опір окупантам румунам доводилося розплачуватись життям або ув'язненням у тюрмах та концтаборах.

Критичне становище на румунському фронті вдалося подолати за допомогою рішучих дій російської армії, яка на зламі 1916-1917 рр. зупинила наступ австро-німецьких військ на річці Сірет і тим самим по суті врятувала королівство від повної окупації. Після того як у Росії відбулася Лютнева революція (1917) й було повалено царизм, у російських військах виникли ради солдатських депутатів, різко впала дисципліна, армія втрачала боєздатність. Першотравень російські солдати відзначали разом з румунськими робітниками Галаца, Бакеу, Рожана, Ясс та інших міст.

На середину липня 1917 р. російські війська займали фронт у 300 км, а румунські - у 70 км. Але втома від окопної війни та активна антивоєнна пропаганда більшовицьких агітаторів позначалися на настроях солдатів, які не бажали більше воювати, а після невдачі літнього наступу стали залишати свої позиції на фронті.

Спроби австро-німецьких військ наприкінці липня 1917 р. оточити і знищити румунську армію (в момент заміни російських підрозділів на лінії фронту) закінчилися безрезультатно. Бої з німцями в районі села Мерешеті тривали майже місяць. Безрезультатно закінчилися і спроби австрійського наступу в долині річки Ойтуз. Бойові дії цього періоду виявили високу боєздатність румунських військ, а плани австро-німецького командування зазнали краху.

Після жовтневого перевороту (1917) російські солдати масово відмовлялися воювати і збирались повертатися додому. З ініціативи української Центральної Ради з Румунського та Південно-Західного фронтів наприкінці листопада 1917 р. було створено Український фронт. Розпочалось формування військових частин за національною ознакою. На початку грудня на нараді представників підрозділів двох російських армій, дислокованих у районі Ясс, був створений Революційний комітет, який проголосив себе вищою владою на румунському фронті. Російські солдати, що залишали фронт, натикалися на заслони румунських військ, їх роззброювали й відправляли до спеціальних таборів.

Восені 1917 р. відновлена та поповнена майже півмільйонна румунська армія змогла зайняти всю лінію фронту. У грудні румунський уряд уклав перемир'я з державами Четвірного союзу. У січні-пютому 1918 р. королівські війська окупували Бессарабію.

У Буфті (передмістя Бухаресту) між Центральними державами та Румунією 5 березня 1918 р. був укладений прелімінарний мир, згідно з яким Румунія позбавлялася Південної та Північної Добруджі. Остаточний мирний договір з Четвірним союзом було підписано у травні 1918 р. Окрім уже зафіксованих умов, Австро-Угорщина отримувала територію (6 тис. кв. км) на кордоні з Трансільванією; до Румунії переходила Бессарабія; Дунай ставав вільним для німецького й австрійського торговельного та військового судноплавства; коригувалася чисельність румунської армії.

Поразка держав Четвірного союзу у війні та розпад Габсбурзької монархії створювали для Румунії сприятливі можливості для утвердження державної самостійності та нових територіальних придбань. У листопаді 1918 р. румунська територія була звільнена від німецьких військ, а Бухарестський мирний договір був денонсований. У цьому ж місяці румунські війська, незважаючи на прагнення українського населення увійти до Української держави, окупували Північну Буковину. Водночас Румунія повернула собі Північну та Південну Добруджу.

На завершальному етапі Першої світової війни в Трансільванії розгортався визвольний рух румунського населення. У багатьох містах виникли національні комітети та формувалися загони національної гвардії. Була створена Дирекція автономного краю, діяльність якої спрямовувала Румунська національна партія (РНП). На стотисячних зборах у Алба-Юлії 1 грудня 1918 р. було прийнято декларацію про об'єднання Трансільванії з Румунією в єдину демократичну республіку. Королівський уряд затвердив головні положення цієї декларації, а до Трансільванії були введені румунські війська. У квітні 1919 р. Румунія розпочала війну проти Угорської Радянської Республіки, яка закінчилася падінням останньої на початку серпня.