НОВІТНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

§ 111. Доба Центральної Ради

3-4 березня 1917 року в Києві була організована Українська Центральна Рада (УЦР), яка об'єднала представників головних українських політичних партій. Ідея створення Центральної Ради народилася на зборах Товариства українських поступовців (ТУП), яке було започатковане М. Гру-шевським, С. Єфремовим і Є. Чикаленком після Революції 1905-1907 pp. як міжпартійний політичний блок усеукраїнського масштабу. Товариство українських поступовців, засноване в Києві 1908 року, згуртувавши представників української інтелігенції, планувало домагатися автономії України в рамках конституції буржуазної Росії.

Центральна Рада перетворилася на керівний осередок української націонал-демократичної революції, об'єднавши під революційними гаслами політичні партії, інтелігенцію, представників культурно-освітніх, селянських, кооперативних, військових, студентських товариств та речників церкви. Помітне місце в Центральній Раді, що стала своєрідним парламентом, посіли представники національних меншин: євреї, росіяни, поляки.

Керівником (головою) Української Центральної Ради був обраний Михайло Грушевський, видатний український історик і політичний діяч. У 1917 році він належав до партії українських есерів. Від самого початку діяльності Центральної Ради М. Грушевський стояв на автономістських позиціях. Його підтримував інший керівник Центральної Ради Володимир Винниченко, відомий український письменник, лідер Української соціал-демократичної партії. Знаними діячами Центральної Ради були також Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюк тощо.

Крім прибічників автономії України у складі Росії, до Центральної Ради входили й прибічники негайного проголошення незалежності України. Одним з них був Микола Міхновський, що активно виступав за створення українських державних інституцій, передусім українського війська.

Між автономістами та самостійниками в Центральній Раді спалахнула боротьба, яка не могла не позначитися на єдності українського визвольного руху.

Сергій Ефремов (1876-1937)

Український учений, державний і громадський діяч. Народився в с Пальчику на Черкащині. Закінчив Київський університет. У 1905—1907 pp. перебував в Українській радикальній партії, згодом став одним з ініціаторів створення Товариства українських поступовців. Після реорганізації ТУП в Українську партію соціалістів-федералістів став її головою. Одночасно в Центральній Раді виконував обов'язки секретаря з національних справ. Після жовтня 1917 р. повернувся до наукової діяльності. Автор фундаментальної праці «Історія українського письменства», монографій про творчість Т. Шевченка, І. Франка. Заарештований за сфабрикованою справою 1930 р. Загинув у сталінському «політізоляторі» ймовірно 1937 р.

Розвиток Української революції у квітні - травні 1917 року

1 квітня 1917 року в Києві відбулася 100-тис. демонстрація на підтримку Центральної Ради під гаслами «Вільна Україна — великій Росії!», «Автономію Україні!»

Найважливішою подією весни 1917 року став Український національний конгрес, у роботі якого взяли участь понад 900 осіб від політичних партій та різних селянських, військових, робітничих організацій. На конгресі були представлені всі регіони України. У перший день конгресу прийнято резолюцію про проголошення автономії України.

21 квітня відбулися вибори нового складу Центральної Ради. Головою УЦР став М. Грушевський, а його заступниками — С. Єфремов і В. Винниченко. Для постійної роботи між сесіями Центральної Ради була обрана Мала рада, яка складалася з 20 осіб.

5-8 травня 1917 року в Києві відбувся військовий з'їзд делегатів від усіх партій, флотів та гарнізонів. У ньому взяли участь близько 700 делегатів. Роботою з'їзду керували М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра і М. Міхновський. Головним питанням з'їзду було питання про ставлення українського населення до війни. Делегати ухвалили: добиватися миру без анексій і контрибуцій, а до його настання пропонували боронити здобутки революції.

На з'їзді була підтримана й вимога Центральної Ради про надання автономії Україні. Для того щоб Тимчасовий уряд і Петроградська рада окремим актом узаконили автономію України, з'їзд:

• обрав Військовий генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою;

• ухвалив резолюцію про потребу створення української армії. Військовий з'їзд був важливим етапом у процесі переходу військових на бік Центральної Ради, про що свідчить:

• утворення віча українських офіцерів;

• ухвала новоствореним вічем постанови про організацію української національної армії;

• створення військового українського клубу ім. П. Полуботка, який очолив Микола Міхновський.

У травні 1917 року близько 3 тис. солдатів створили український полк ім. Б. Хмельницького, із сільських мешканців був сформований підрозділ вільного козацтва, а його почесним отаманом обрано командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, який запропонував передати в розпорядження Центральної Ради свій українізований полк чисельністю 40 тис. бійців, але М. Грушевський і В. Винниченко заперечували необхідність мати регулярну армію.

Протягом травня - червня 1917 року в Петрограді відбувалися переговори між делегацією Центральної Ради на чолі з В. Винниченком і Тимчасовим урядом та Петроградською радою робітничих і солдатських депутатів. Українська делегація подала «Декларацію Української Центральної Ради» з домаганням автономії України. Петроградський уряд негативно прореагував на прагнення українців.

Перший універсал Центральної Ради

В умовах загальнонаціонального піднесення Центральна Рада зробила рішучий крок у розбудові української державності: вона, усупереч волі Тимчасового уряду, проголосила автономію України.

10 червня 1917 року на другому українському військовому з'їзді (2 тис. делегатів) Володимир Винниченко проголосив Перший універсал Центральної Ради. Головний зміст універсалу — проголошення автономії України та українізації, окреслення рис майбутньої національно-культурної автономії.

15 червня 1917 року був створений Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком — перший у XX ст. український уряд.

Джерела

З Першого універсалу Центральної Ради

Щоб Російське правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію.

Щоб Центральне російське правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісаря по українських справах.

Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального російського правительства, себто вибраним нами комісаром по Вкраїні...

...І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однині знає, що настав час великої роботи...

Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій у нашім краю й у цей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономії України.

Другий універсал Центральної Ради

Тимчасовий уряд та консервативні кола Росії засудили Перший універсал Центральної Ради, оголосивши його виявом сепаратизму. На цих позиціях стояли й загальноросійські партії, що діяли в Україні.

Уряд готовий був застосовувати проти Ради силу, але його руки зв'язувала політична криза, яка виникла внаслідок багатолюдних демонстрацій, що відбулися 18 червня в Петрограді.

29 червня до Києва прибула делегація міністрів Тимчасового уряду в складі О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі. Вони провели переговори з керівництвом Центральної Ради, у результаті яких обидві сторони пішли на взаємні поступки:

• Тимчасовий уряд зобов'язався визнати Центральну Раду «найвищим крайовим органом управління в Україні»;

• склад Генерального секретаріату мав затверджувати Тимчасовий уряд;

• Центральна Рада зобов'язувалася відмовитися від самочинного введення автономії та погоджувалася чекати затвердження автономного статусу Всеросійськими установчими зборами.

Підсумки компромісу викладено в документі, який Центральна Рада оформила 3 липня 1917року як Другий універсал.

Зміст Другого універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців важливість укладеної угоди істотно знижувалася тим, що:

• не окреслювалася територія, на яку мала поширюватися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату;

• не уточнювалися повноваження Секретаріату, зокрема в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду.

Без сумніву, Другий універсал був кроком назад проти Першого. Проте політичні здобутки лідерів українського визвольного руху не варто недооцінювати. У Києві М. Грушевський і В. Винниченко говорили про перемогу, яку здобула українська сторона після укладення угоди з Тимчасовим урядом. Російські консервативні кола оцінили цей компроміс як перемогу української дипломатії.

Другий універсал був зустрінутий неоднозначно. На знак протесту проти поступок Україні з Тимчасового уряду вийшли міністри-кадети. Спалахнула урядова криза, що поклала початок загальнополітичній кризі та кривавим липневим подіям у Петрограді.

3-4 липня 1917 року в Петрограді відбулися криваві сутички між прибічниками більшовиків і Тимчасового уряду. Двовладдя завершилося перемогою Тимчасового уряду та переходом на нелегальне становище більшовиків, які в цих історичних умовах узяли курс на збройне постання. У столиці був запроваджений надзвичайний стан.

Усі ці події не могли не вплинути на розвиток Української революції. Тому керівники Центральної Ради були вимушені маневрувати в досить складній і суперечливій суспільно-політичній ситуації.

В умовах військової влади, яка, фактично, існувала на території Росії, Тимчасовий уряд, який очолював О. Керенський, почав наступ і в Україні. У серпні 1917 року він видав «Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату», яка значно обмежувала права України:

• Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

• Центральну Раду позбавляли законодавчих прав;

• українську територію звужували до п'яти губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської).

Фактичний відступ Центральної Ради перед російським урядом (хоч він і був зумовлений історичною ситуацією), викликав в Україні масове незадоволення патріотично налаштованих сил. У ніч з 4 на 5 липня в Києві проти Тимчасового уряду повстав полк ім. П. Полуботка. Повстання відбулося стихійно, без узгодження з Центральною Радою та Українським військовим комітетом. Організатори повстання, домовившись з деякими депутатами Центральної Ради та членами Клубу ім. П. Полуботка, намагалися збройним шляхом взяти владу в Києві та змусити Центральну Раду проголосити незалежність України. Полуботківцям вдалося протягом дня захопити низку важливих державних установ у місті — військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю, інтендантські склади. Сили Центральної Ради у взаємодії зі штабом Київського військового округу (КВО) зуміли придушити повстання. Полк полуботківців був розформований і відправлений на фронт.

Другий універсал не влаштовував ні Центральну Раду, ні Петроградський уряд.

Джерела

З Другого універсалу Центральної Ради

Ми, Центральна Українська Рада, стоячи, як все, за тим, щоб не відривати України від Росії та щоб разом з усіма її народами змагати до піднесення й розвитку цілої Росії та до єдности її демократичних сил, з задоволенням приймаємо заклик Правительства до єдності й сповіщаємо всіх громадян України, що вибрана українським народом через його революційні організації Центральна Українська Рада незабаром буде доповнена на справедливих основах представниками инших народностей, які живуть на Україні...

Доповнена Центральна Українська Рада виділить наново з-поміж себе окремий відповідальний перед нею Генеральний секретаріат, який буде предложений до затвердження тимчасовому правительству в характері представника найвищої краєвої власти Тимчасового правительства на Україні...

Змагаючи до автономного устрою України, Центральна Українська Рада в порозумінню з національними меншостями України приготовлятиме проекти законів про автономний лад України для предложения їх на затвердження Установчим зборам.

Що ж торкається комплектування українських військових частей, Центральна Українська Рада матиме своїх представників при кабінеті міністра війни, в генеральнім штабі й при верховнім головнокомандуючім для участи при комплектуванню окремих частей виключно українцями, оскільки заходи в сім напрямі на думку міністра війни будуть можливі з технічного боку без нарушения бойової здатності армії...

Олександр Керенський (1881-1970)

Російський політичний діяч, голова Тимчасового уряду в Петрограді. У Тимчасовому уряді — військовий і морський міністр, потім — прем'єр-міністр, після розгрому корніловщини став верховним головнокомандувачем. У липні 1917 р. очолив переговори Тимчасового уряду з Центральною Радою в Києві. 7 листопада 1917 р. втік з Петрограда. У 1918 р. емігрував до Франції, у 1940 — до США.

Третій універсал Центральної Ради

7 листопада 1917 року більшовики в Петрограді повалили Тимчасовий уряд О. Керенського й узяли владу в свої руки. Відлуння цих подій прийшло й в Україну.

Основні події розгорнулися в Києві. Прибічники Тимчасового уряду згуртувалися навколо штабу Київського військового округу (10 тис. багнетів); більшовики, спираючись на 6 тис. озброєних червоногвардійців, підтримували Раду робітничих і солдатських депутатів. Центральна Рада мала на своєму боці 8 тис. багнетів.

Відразу ж після перевороту в Петрограді більшовики здійснили спробу збройним шляхом вибити з Києва війська Тимчасового уряду. Почалися триденні кровопролитні бої. У ці критичні дні Центральна Рада, яка до цього часу залишалася нейтральною, перейшла в наступ. Прихильники Тимчасового уряду вимушені були покинути місто.

У Києві склалося своєрідне двовладдя: місто контролювали війська Центральної Ради й більшовиків (Ради робітничих і солдатських депутатів). Ураховуючи небезпеку, яка загрожувала Україні, 7 листопада 1917року Центральна Рада виступила з Третім універсалом, що проголошував Українську Народну Республіку (УНР), яка мала перебувати у федеративних відносинах з Росією. Згідно з цим документом уся влада в новоствореній державі повинна була належати Центральній Раді та її виконавчому органу — Генеральному секретаріатові, а на місцях — думам і земствам.

Універсал також проголошував:

• 8-годинний робочий день;

• контроль держави над промисловістю й банками;

• ліквідацію поміщицького землеволодіння та передачу його селянам без викупу;

• демократичні свободи (свободу слова, друку, віри, зібрань, спілок, страйків, недоторканність особи й помешкання);

• скасування смертної кари;

• рівність прав національних меншин з правами українців. Особливу увагу в універсалі приділили відносинам з Росією.

Джерела

З Третього універсалу Центральної Ради ...Не відділяючись від Російської республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі. Щоб уся Російська республіка стала федерацією рівних і вільних народів. До Установчих зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити, належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству — Генеральному секретаріатові України.

Ставлення більшовиків до Української революції

Відносини між більшовицькими колами та Центральною Радою були суперечливими й пройшли через різні етапи. Після повернення з еміграції у квітні 1917 року В. Ленін на VII конференції Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) підкреслював: «Якщо Фінляндія, Польща, Україна відокремляться від Росії, у цьому нічого поганого нема. Що тут поганого? Хто це скаже, той шовініст. Треба збожеволіти, щоб і далі провадити політику царя Миколи».

У червні 1917 року після виходу Першого універсалу, Ленін ще раз рішуче підтвердив цю пропозицію: «... жоден демократ, — писав він,— не кажучи вже про соціаліста, не зважиться заперечувати цілковиту законність українських вимог, жоден демократ не може також заперечувати право України на вільне відокремлення від Росії».

Через кілька днів у статті «Україна і поразка керівних партій Росії» Ленін наголосив, що поступитися українцям — означає вчинити розумно, бо інакше буде гірше: силою українців не вдержиш, а тільки озлобиш; поступитися українцям — відкрити шлях до довір'я між обома націями, до їхнього рівноправного братерського союзу.

Коли більшовики боролися проти Тимчасового уряду, вони дотримувалися цих ідей. Проте після жовтневого перевороту та встановлення диктатури пролетаріату ця позиція стала змінюватися на користь пробільшовистських «Советов» в Україні. Уряд Леніна критикував Центральну Раду за підтримку антибільшовицьких сил, Центральна Рада заявляла про незаконність дій більшовиків під час жовтневого перевороту в Петрограді. Більшовицький уряд відмовився надати Центральній Раді гроші, чим поглибив економічні проблеми. Рада заборонила постачання продуктів у Росію. Конфронтація між Петроградом і Києвом посилювалася.

Користуючись нерішучістю й непослідовністю Центральної Ради, більшовицькі організації розгорнули активну роботу в масах. «Не до національного визволення веде вас Центральна Рада, а до нового рабства. Звертайте увагу не на слова, а на діла. Подивіться, що робить Рада й Генеральний секретаріат. Дали вони селянам землю? — Ні. Увели контроль над промисловими підприємствами? — Ні», — так звертався до населення Київський комітет Російської соціал-демократичної робітничої партії більшовиків.

На кінець 1917 року ні аграрне, ні робітниче, ні національне питання в Україні не були розв'язані. Це посилило політичну кризу в країні. Не дочекавшись землі, селяни стихійно взялися за її переділ, за що проти них висилали каральні загони. На промислових підприємствах зростало безробіття, що посилювало невдоволення мас, формувалися загони Червоної гвардії.

Петроградський уряд уважно стежив за розвитком політичної ситуації в Україні.

У грудні 1917 року Рада народних комісарів Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РНК РСФРР) звернулася з маніфестом і відозвою до українського народу, у яких містилися ультимативні вимоги до Центральної Ради, заклик до більшовиків України та до всіх пролетарських мас активно боротися за встановлення влади Рад (більшовицьких). На початку грудня відбулося збройне повстання більшовиків проти Центральної Ради в Харкові. Влада в місті перейшла до Ради робітничих і селянських депутатів. Розпочалася перша неоголошена війна Радянської Роси проти УНР.

Перший Усеукраїнський з'їзд Рад (11-12 грудня 1917 року), який відбувся в Харкові, оголосив Центральну Раду поза законом, а всі її розпорядження недійсними. На території України проголошувалася радянська влада. Лідерами більшовиків в Україні були Артем (В. Сергеев), Є. Бош, В. Затонський, Г. П'ятаков, М. Скрипник та ін. Таким чином, в Україні виникло двовладдя, що фактично поклало початок громадянській війні.

16 січня 1918 року вибухнуло збройне повстання київських більшовиків, центром якого став завод «Арсенал». Через тиждень повстання було придушене, а 300 робітників-повстанців закатовано. У цей час до Києва почали підходити червоногвардійці з Харкова, Донбасу, Москви й Петрограда. Проти них виступили поспіхом підготовлені сили Центральної Ради. У бою під містечком Крути в оточення потрапив загін українських гімназистів, які були по-звірячому вбиті вояками полковника Муравйова. Арсенальська та крутська трагедії стали грізним початком братовбивчої війни в Україні.

Володимир Ленін (Ульянов) (1870-1924)

Російський революціонер, засновник та ідеолог більшовизму й міжнародного комунізму. Народився в м. Симбірську (тепер Ульяновськ). Навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Організатор «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». 1917 року розпочав діяльність, спрямовану на повалення Тимчасового уряду та ліквідацію двовладдя. Того ж року більшовицька партія на чолі з В. Леніним захопила владу в Петрограді. Один з ініціаторів так званої нової економічної політики. Послідовно виступав проти ідеї української окремішності. Уважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. У 1922 р. виступив ініціатором створення СРСР. Із середини грудня 1922 р. після різкого погіршення стану здоров'я й до самої смерті 1924 року фактично був усунений від керівництва партією й країною. Похований у мавзолеї на Красній площі в Москві. (За «Довідником з історії України»)

Четвертий універсал Центральної Ради

Уже в умовах громадянської війни, 22 січня 1918 року, Центральна Рада проголосила Четвертий універсал, у якому підкреслювалося, що віднині Українська Народна Республіка стала самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Проголошуючи державну незалежність України, Центральна Рада все-таки не відкидала можливості федеративного зв'язку з оновленою Російською державою. Керівник УНР М. Грушевський мотивував прийняття Четвертого універсалу необхідністю виходу України зі стану світо-вої війни, захисту своїх кордонів від наступу з півночі та бажанням якнайшвидше впорядкувати соціальні, еко-номічні та фінансові справи. Ідея української державності ґрунтувалася на власному досвіді, для молодої держави заперечувався імперський чи західний шлях.

У Четвертому універсалі проголошувалися широкі соціально-економічні заходи:

• передача землі селянам;

• державний контроль за виробництвом і фінансами;

• піднесення добробуту трудового народу тощо. Проте час був згаяний. Більшовицькі війська підійшли до Києва, тому впровадження в життя ідей універсалу стало неможливим.

26-27 січня 1918 року Київ перейшов до рук більшовиків, а Центральна Рада переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. їхні погляди були спрямовані до Брест-Литовська, де тривали переговори Радянської Росії з Німеччиною та її союзниками. Щоб не дати змоги радянському урядові на цих переговорах репрезентувати Україну, туди виїхала українська делегація.

Держави Антанти нервово сприйняли приїзд до Бреста представників України. Французький та англійський уряди, визнавши Українську Народну Республіку, намагалися вплинути на український уряд, щоб він не підписував ніяких угод з Німеччиною та її союзниками, обіцяючи за це всіляку допомогу. Та український уряд обрав шлях підписання угод з Четверним союзом. Німці виявили готовність допомагати Україні своїми військами для швидкого її очищення від більшовиків, але натомість вимагали значних поставок до Німеччини продуктів харчування й сировини.

Свою готовність надіслати війська в Україну виявила й Австро-Угорщина. На українські території вступили польські, чеські, угорські частини. Це викликало невдоволення й обурення широких народних мас і мало негативні наслідки для Української держави. Спираючись на іноземні війська, заможні кола України (підприємці, купці, ПОМІЩИКИ) ЗМОГЛИ паралізувати здійснення Державна печатка УНР соціально-економічних заходів, визначених Четвертим універсалом.

Самі німці навіть не приховували, для чого вони прийшли в Україну. За мирним договором з Центральною Радою вони мали одержати мільйони пудів хліба. Український уряд опинився в дуже скрутному становищі. З одного боку, Німеччина перестала рахуватися з ним, з другого — він потрапив під тиск різних соціально-класових прошарків України.

Джерела

З Четвертого універсалу Центральної Ради Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами... ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки. Власть в ній буде належати тільки народові України...

Довідка.

Герб (польське herb, що походить від німецького Erbe — спадщина) — особливий символічний знак держави, міста, стану, роду; зображений на прапорах, монетах, печатках тощо.

Державний герб — офіційна емблема держави, опис і зображення якої встановлюють конституція та спеціальні закони держави.

Довідка.

Четверний союз — назва блоку Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини й Болгарії, який протистояв під час Першої світової війни країнам Антанти.