"Русь" - "Мала Русь" - "Україна"

ДОДАТОК 19. Літопис Григорія Грабянки

Стор. 13.

Похвала віршами Хмельницькому від народу малоросійського.

Оце Богдан Хмельницький намальований

Воїн руський славний, так і неподоланий.

Завдяки йому Україна на ногах стояла,

Бо в ярмі лядськім ледве не сконала.

Стор. 15.

Народ малоросійський, прозваний козаками, має щонайдавніше походження від скіфського роду...

Стор. 25.

...і стількі їх, козаків, скількі на Малій Русі люду...

Це про них сказано:

Вони Русь за своє багатство велике мають

Хитрість військову та мужність у війні знають.

Стор. 29.

А вже року 1608, за панування Жигмонта, орла польського, не закликавши навіть на підмогу війська запорозького, він зібрав на Україні козаків і рушив, як і гетьман коронний Жолкевський, на Цоцору з ляхами та з козаками.

Стор. 30.

За справи ці Сагайдачний у короля та Речі Посполитої удостоївся поваги та відстояв волю велику для люду малоруського.

Стор. 30—31.

Одразу ж після смерті Сагайдачного, гетьмана запорізького, і в його часи у Києві та в містах українських князі, воєводи і старші були православними, тому шкоди не чинили... і в велике нещастя України, після битв, які були у поляків зі шведами, полки ляхів зайняли Київське воєводство, стали постоєм в містах та селах і почали велику шкоду чинити людям.

Стор. 31.

...козаки зібралися всією своєю силою, обрали собі гетьманом Тараса і року 1628 під Переяславом вступили в битву з ляхами... Після битви цієї уклали перемир’я. Здобувши передишку під Переяславом, пообіцявши не чинити на Україні козакам та люду руському шкоди, поляки підступно замишляли відплатити за поразку під Переяславом, всіляко прагнули козаків погубити; виступили на Україну...

Стор. 35-37.

Супліка до всієї Речі Посполитої польської, подана народом руським, що його ляхи утискують... до генеральної конвокації Варшавської, що року 1632 збирається.

Славний і давній народ руський вже скільки десятків років у тяжкому стані перебуває

Отак і ми, в тяжкій для нашого руського народу часи, коли він довгі літа тяжко потерпає, так само слізно молимо... Врешті-решт і самі громадяни руські, духовного й мирського стану, не раз про все це волали... Русь, котра православ’я відцуралася, так само нагло на наші права та свободи зазіхає...

Стор. 39

Розповідь про першу козацьку битву з ляхами під Жовтими Водами.

З цими вістями козаки від татар повернулися, прочули про них по всій Україні і возрадувалися, як ізбавлєнію господньому люду всьому від неволі лядської.

Стор. 51-55.

Розповідь про послів, що їх вирядив нововінчаний король Казимир до Хмельницького, та про ствердження його гетьманства запорозького королівськими дарунками та про посланців до Хмельницького від різних країв та монархів.

Повертаючись з-під Замостя на Україну, Хмельницький попрямував у Київ, аби там воздати хвалу господу за те, що подарував йому перемогу над ляхами...

В цей час у Хмельницького побували й посли багатьох королівств, бо, після повернення на Україну, він привернув до себе увагу народів. Ці посли везли з собою слова вітання і численні дарунки. Зокрема Рокоцій сподівався від нього особливої допомоги, він хотів до

мовитися, щоб (коли він відступить до Кракова) козаки рушили на Варшаву, а за це обіцяв зробити Хмельницького удільним князем київським по обох берегах Дніпра, князівство ж це — Руссю мало прозиватися і повинне було Польщі підкорятися... Величав його і простий народ, називав його рятівником всієї Русі та православ’я. Навіть турки, обдарувавши його титулом руського монарха, надіслали каптан, меч, знамено та булаву і наказали паші силистрийському та ханові кримському при потребі всіляку військову допомогу своїм воїнством надавати...

А найрізкіше виступав Джеджелій: “Ви що ж, ляхи, хочете підкупити нас солодкими дарунками? Хочете щоб ми, позбувшися ярма, пустили вас знову у свій край? Та з вашими дарунками мечем треба розпорядитися, а не словами. У вас є Польща, а Україна нехай козацькою буде” Відрядив і Угорського посла, домовившись, що, коли справді-таки Ракоцій доможеться корони, то нехай залишає його удільним князем на Русі з столицею у Києві...

А в листі писалося ось про що.

Найяснішому королю Казимиру.

Нехай ні імені, ні згадки, ані сліду унії на Україні не буде...

Військо запорізьке, якого сила по всій Україні, повинно зберігати свої вольності...

Жиди з усієї України нехай виселяються...

Хмельницький назвав річку Горинь як межу, а бранців передати не захотів і відпустив комісарів з своєю відповіддю до короля.

Стор. 56.

Розповідь про перемогу над ляхами року 1649 під Збаражем та Зборовим.

А тим часом Хмельницький по всій Україні своїх полковників поставив: у Чигирині став полковником сам, в Черкасах — Воронченко, в Переяславі — Лобода, в Каневі — Кутак, в Браславі — Нечай, у Білій Церкві — Гиря, в Умані — Стьопка, в Корсуні — Мороз, у Калничу Остап, у Гадячу — Бурляй і так по інших містах.

Стор. 61.

Хмельницький теж написав королеві і вказував, що він взявся за меч, боронячи Україну від тортур та принижень, людей невинних від неволі та повинностей, та свою невинність доводячи.

Стор. 63.

Повернув додому і Хмельницький.

Над ляхами верх вдалось взять Україні,

Їхніх голів під Збарожем не злічить і нині.

Стор. 65.

Побачивши усе це, Кисіль, сам родом із давніх панів руських...

Стор. 68—69-

Почувши про все це, Хмельницький, хоч і не хотів, почав зміцнювати союз з татарами, не бажаючи мати ворогами і татар і ляхів одразу. Чуючи про нескінченні суперечки ляхів з приводу статей Зборівської угоди, він вирішив звернутися до короля з вимогою непорушно дотримуватися Зборівських угод... t хай унію, як начало усьому зла, скасують негайно. Хай на Україні не буде ні єдиного костьолу. А благочестиві храми і православний клир хай вільно діють не лише на Україні, а і в короні польській і в литві, і хай духовенство руське в честі і шані живе нарівні з римським. А для того, щоб поміж народом не учинялась колотнеча, щонайскоріше вся шляхта хай переселяється з України у внутрішню Польщу і хай звільняє від ляхів козацьку землю аж по Горинь, Київ, Бреслав та Чернігів. До того часу, поки цього не буде зроблено, нехай ляхи про мир не помишляють... уродзоні хай приходять на Україну, але без збройних загонів, а тільки з слугами та дворовими своїми і хай проживають тут як заложники...

Прочитали ляхи послання Хмельницького... що погрожував розширити межі України до Сяну і Вісли...

Стор. 70-71.

А в цей час король вперше надіслав війську запорізькому та Хмельницькому привілеї.

...Він запрошус їх до себе та до Речі Посполитої на службу і визначас, що число війська запорізького мас сягати сорока тисяч... Ресстр слід укладати почавши з цього боку Дніпра від Димера,Станостая, Коростишева, у Паволочах, Погребищах та Прилуках, у Вінниці та Браславі, а від Браславля до Ямполя і аж до Дністра, ну а від Дністра до Дніпра. З другого боку Дніпра в Острі, Чернігові, Ніжині та Ромнах аж до кордонів московських та до Дніпра. Що ж до інших місць його королівської величності та інших шляхтичів, окрім щойно поіменованих, то в них козаки не можуть бути вільними. Однак і вони, якщо забажають перейти у козацтво, без всяких перепон і опору з боку державців, можуть з усім майном своїм та близькими переселитися на Україну і вписатися до реестру... В Кисві, місті, що здавна мас привілейовані школи, а також в інших містах України, ми забороняємо отцям єзуїтам навчати, а також велимо, якщо там вони уже відкрили школи, перенести їх кудись де-інде...

Видано у Варшаві місяця 12, року 1650, панування королівств наших: польського королівства другий рік, а шведського — третій. Ян Казимір король.

Стор. 73.

Хмельницький повідомляє цареві про свої сили козацькі і, розділивши військо на 15 полків, пересилає список тільки самих реєстрових козаків (не називаючи вільноохочих і татар, що мав без ліку). А в списку тому називає силу кожного полку:

Чигиринський... Черкаський... Каневський... Корсунський... Уманський... Калницький...Київський... Переяславський... Кропив’янський... Острянський... Миргороский... Полтавський... Ніжинський... Чернігівський.

Стор. 74.

А Хмельницький, розгадавши намір кримського хана (який пішов на замирення з поляками, щоб Хмельницького та Україну віддати у державу до ляхів), вирішив, що йому краще поклонитися царю турецькому, не гнівати його і чекати, що покаже час.

Стор. 75.

Не гаючи часу, він послав Моховського до київського митрополита, аби той умовив козаків скоритися королівському масстратові, якщо ж вони не скоряться, то погрожує вогнем і мечем знищити Україну. Посланця з писанням короля митрополит відіслав до Хмельницького. А той, прочитавши посланіє, негайно наказав збирати військо козацьке і, зібравши, повелів гнати ляхів з України і вбивати.

Стор. 77.

З усім оцим військом король підійшов до Берестечка, що стояло посеред поля на Волині.

Стор. 78.

Водночас чимало люду селянського, побоюючись своїх панів та жовнірів, покозачились і з Хмельницьким відступили на Україну...

Стор. 81.

Розповідь про те, що сталося з ляхами під Білою Церквою в 1651 році.

Одні наполягали всім військом прямувати на Україну, але посполите рушеніе виявляло сильне невдоволення... А Хмельницький тим часом, повернувшися на Україну, знову зібрав п’ятдесят тисяч козаків і сорок тисяч татар на чолі з Карач-мурзою і готувався зустріти ляхів.

Стор. 87.

Панна восводівна, виказуючи свою прихильність до Хмельниченка і доводячи, що охотою заміж іде, наказала своїм дружкам на весіллі співати руські пісні.

Стор. 88-90.

Розповідь про Жванецьку війну, яка була року 1653.

Коли ж пішли комісари, Хмельницький, дбаючи про добробут та цілісність України, послав гінців до царя турецького і запропонував прийняти Україну та Польщу у вічне підданство, а йому вислати на підмогу військо. За це сильно розгнівились на нього деякі полковники українські, а з-поміж них полковник миргородський Гладкий. Він та Гуляницький і Хмелецький ганили гетьмана. Казали, що він зле робить, відриваючи Україну від миру християнського і віддаючи люд вільний та його віру турку на поталу. Не стерпів Хмельницький цього поговору і наказав відрубати Гладкому голову, Хмелецького зарубав у Паволочі, і тільки Гуляницький сховався десь у монастирі. Почув король про розбрат і відрядив на Україну Чернецького з воїнством. Чернецький, прийшовши в Україну, спалив спершу Іллинці, потім Липовець, Поребище і ще багато сіл. Дізнався про все це Хмельницький і відразу ж послав назустріч полякам Богуна з загоном... не тільки від Монастирищ відступили, а й з України повтікали, полишивши козакам обоз і майно. А між тим в ці дні помер київський воевода Адам Кисіль, чоловік благочестивий і великий поборник греко-руської віри. Він був приємний у мові, і здавна прихильний до України...

А самі, взявши тіло Хмельниченка, з миром попрямували на Україну.

Стор. 91.

Розповідь про те, чому Хмельницький пішов у підданство до росіян та про війну Дрижпольську року 1654.

Сам же хан по дорозі до Криму чимало лиха заподіяв і Україні — села та міста одні винищив, а інші в полон забрав. Це він хотів козакам дошкулити і примусити їх разом іти війною на Москву і тим самим Москву настроїти проти України, а вже разом з нею, від трьох сторін ставши, татари та поляки замишляли остаточно розправитися з Україною... До того ж Хмельницькому давно стало відомо, що хан дав королеві слово Україну підкорити Польщі.

Стор. 92.

...гетьман Хмельницький з усіма своїми генералами, полковниками та з усім військом у січні 1654 року дали присягу... При цьому на всій Україні по обох берегах Дніпра кожен з охотою присягав.

Стор. 95.

Великий государ милостиво прийняв послів Хмельницького - і суддю генерального Самійла Богдановича і полковника переяславського Павла Тетерю — і дав усьому війську малоруському свою монаршу грамоту (з підвішеною печаткою) на всякі вольності козацькі.

...ніхто і ні в чому не може порушити права, що віддавна надані руськими князями та польськими королями людям духовним та мирянам.

Київський митрополит та все малоросійське духовенство прийматиме благословення святого патріарха московського, але святий патріарх московський у їхні права втручатися не буде.

По всіх містах від малоросійського народу у магістраті повинні бути війти бургомістри, райці, члени та інші чиновники...

Такими поборами має порядкувати не лише воєвода, а також і малоросійські чиновники.

Стор. 98.

Однак і після смерті хана Іслам-Гирея татари прийшли на Україну з новим ханом Мелин-Гиресм, прийшли на підмогу до ляхів і повоювали Україну.

Стор.100.

Про похід Хмельницького у польські землі навесні 1655 року.

Тим часом козаки й москва пустошили польські землі за Віслою і військо польське, очолене обома гетьманами під Гродном таким же робом, як і під Батогом розбили і, вертаючись звідти, велику здобич везли на Вкраїну.

Стор. 103.

Це ж через ханську підступність ми тоді змушені були з ляхами замиритися і на козацьку згубу в Україну їх пустити. (ми раді, що господь, давши нам силу знести часи скорботи, допоміг нам незабаром усе те своєю відвагою виправити, допоміг відплатити ляхам та вигнати їх з України.

Стор.104.

Хан відказав... І знову ж таки наговорюєш на нас, ніби ми навмисне Русь губимо, послабити її хочемо...

На різку ханову відповідь Хмельницький відповів ще різкіше... Ще тоді ваша злоба до народу малоросійського проступила явно, ще тоді, коли ви, вертаючи з Польщі через Україну до Криму, коли ми з вами перебували в мирі, ви міст і сіл наших без ліку спалили, а людей одних в полон забрали, а інших до рук смерті віддали.

Стор. 105.

А російські полки разом з козаками, взявши у ляхів добру здобич і прославивши себе перемогами над поляками і татарами, також повернулись додому.

Після цих подій, повернувшись на Україну, в Чигирин, Хмельницький деякий час переждав, упорядкував разом з боярином його царської пресвітлої величності Василем Бутурліним деякі військові справи.

Стор.106.

Не гаючи часу, з відома та за повелінням царської пресвітлої величності, треба відрядити своїх послів до королівської величності польської, нехай звідти вишлють комісарів, аби ми могли достаменно визначити малоросійський кордон. Його слід прокласти так, як він означений на цих картах польськими сенаторами Московським та Кисилем — від гирла Дніпра до верхів’їв Дністра, а від верхів’їв Дністра до верхів’їв Горині, від Горині до Прип’яті і через Прип’ять до Бихова, від Бихова через Дніпро понад рікою Сож до Смоленського повіту під Рославль; а також від Чорного моря від гирла Дністра на Очаків до лиману, щоб Дніпром та Дністром вільно могли виходити в море малоросійські торгові люди.

...Повернувся до себе в Чигирин (тоді перше місто на Україні) і Хмельницький.

Стор. 107-108.

Забачив усе те Антон, київський полковник, і ніби з остраху порушив указ Хмельницького, полишив за Віслою Ракочі, а сам з своїм козацьким загоном повернувся на Україну до Хмельницького, везучи з собою здобич, добуту у ляхів.

Стор.108.

Коли Хмельницький перебував у Чигирині, йому стало відомо, що цісар християнський та цар турецький, що раніше всіляко свою прихильність показували, так проти нього озлобилися, що не лище йому, а всій Україні почали погрожувати...

Стор.109.

1 час від часу усе більше знемагаючи, він наказав написати на обидва береги Дніпра по всій Малій Росії, а також на Ташлик до сина, щоб усі генерали та полковники зі своєю старшиною їхали в Чигирин на раду.

Стор. 113.

У відповідь на цей лист цар прислав з Москви на Україну боярина Богдана Матвійовича Хитрого, котрий, будучи підкуплений багатими посулами Виговського, зібрав війсь

кову раду і, як малолітнього, позбавив Юрія Хмельницького гетьманства і настановив гетьманом всеросійського ворога Виговського.

Стор. 114-115.

А тим часом вирядили ляхи послів також і на Україну до гетьмана Виговського, вони підтвердили згоду з його обранням на гетьмана...

Стор. 115.

А Виговський... не раз клявся, що поки світу буде, поки житимуть Польща і Україна, завжди козаки з ляхами воюватимуть. У Москві повірили цьому брехливому листу і наказали Пушкаря взяти, як зрадника.

Коли все оце діялося в Москві та на Україні, поляки зібрали у Польщі у Варшаві великий сейм...

Стор. 116-117.

Пункти, схвалені там, потім були підтверджені під Гадячем у присутності Немирича, Верещаги та Сулими, які були спостерігачами на сеймі.

Пункти пакту з козаками.

Нехай унії не буде зовсім, ляхи ж нехай при своїй, а русь при своїй лишаються вірі.

Нехай митрополит київський та чотири руських владики займають у сенаті місце за архієпископом гнєзнинським.

Нехай козацтва буде не більше і не менше шестидесяти тисяч.

Нехай гетьман Великого князівства руського українського навічно буде київським воєводою та генералом.

Сенаторів корони Польської будемо обирати не лише з середовища католиків, а і з-поміж руських...

Русь матиме свою академію, свою документацію та канцелярії і не лише польських, а й руських навчителів...

Ніяких податей короні польській не давати, а також ніяких військових загонів не приймати на терені, що перебуває під владою гетьмана на обох берегах України.

Якщо ж гетьман український захоче кого-небудь з своїх піддарувати шляхетством, то те король за клопотанням гетьмана мас затвердити...

Коронному війську назавжди заборонити постій на Україні, за винятком випадків, коли їх скрута до цього змусить. Проте й тоді гетьман малоруський повинен командувати ним і владу над ним мати. Козацьким же полкам вільно можна стояти в усіх володіннях короля, духовенства та сенаторів.

Дозволити гетьману українському карбувати гроші і використовувати їх для розрахунків з воїнством...

Коли ж цар московський почне війну з поляками, то козаки в цю війну втручатись не будуть. Якщо ж він з Україною щось задумає вчинити, то поляки її повинні всіляко захищати.

...його королівська милість та Річ Посполита дозволяють гетьманові народу руського мати суди гетьманського трибуналу там, де він захоче...

Стор. 119.

Про безчинства Виговського на Україні дізналась царська величність і послала супроти нього великоруське воїнство, двадцятитисячний загін на чолі з боярином Григорієм Григоровичем Ромоданівським. При ньому було і кілька прикордонних козацьких полків, вірних його царській величності.

Стор.120.

А що стосується Кам’яної, містечка руського...

Стор. 121-122.

Про повторне гетьманування Юрія Хмельницького року 1659-

Геть всю Україну отак звільнили від ляхів, що їх привів Виговський... І як іще за часів старого Хмельницького і так і за Юрка було дозволено людям з усього Подніпров’я і навіть із-за Дністра переселялися на лівий бік у царські землі, убезпечені від нападів ляхів і татар. А ті ж, що не знаходили собі пристанища у Малій Росії, могли їхати собі й далі у Велику Русь.

Стор. 123.

Після того як було укладено мир, польський король дістав змогу послати усі свої сили, що були зайняті війною з німцями, від Балтійського моря та з-за Вісли на Україну.

Стор.124.

Підбадьорені цісю перемогою, поляки знову забрали під свою владу Україну, за винятком трьох полків — Переяславського, Ніжинського та Чернігівського, над якими наказним гетьманом був Яким Сомко, що вірно тримав сторону царської величності... там він року 1661 не лише з території вказаних полків, а й з усього Подніпров’я вигнав силу польського короля — і кінноту і піхоту. І сьогобічна Україна так і залишалася під переможною рукою царської величності.

Стор. 124-125.

Року 1662 Юрій Хмельницький прийшов з ханом, з козаками та військом польським на Україну і взяв в облогу Переяслав та, майже нічого не добившись, пішов на зимівлю у Ніжин. А вже звідти розіслав хан свої загони на Стародубщину, за Мглин та у міста великоруські.

Стор. 125.

А в цей час Хмельницький, що не раз наїздив на Україну, уже вдруге з великою силою прийшов під Переяслав... Женучи його, великоруське та малоруське військо на плечах воїнів Хмельницького увірвалося в табір, здобуло його, забрало припаси, а самого Юрка та його козаків погнало до Дніпра, де багато з них так і загинуло, не добігши до води.

Стор.126.

Сам же Ромоднівський, не гаючи ні години, з’єднався з Приклонським і знову повернувся на Україну до Лубен і там став табором.

Стор. 127.

Гетьманство Брюховецького.

Так діялося на Україні. А на Запоріжжі, своїм звичаєм зібравшися на раду, козаки самовільно проголосили гетьманом Брюховецького і, прагнучи умовити, про нього навіть до власної особи царської величності написали. А по цей бік Дніпра, вдовольняючи чолобитну єпископа Мефодія та Василя Васюти, ніжинського полковника, царська величність повеліла вільним голосуванням кого хочуть обрати на гетьманство. Якраз на цей час Брюховецький прийшов із кількома сотнями козаків із Запоріжжя до Гадяча. Його приязненно прийняв Ромоданівський і доручив володіти Україною до Ромен... А підступний Брюховецький, маючи при собі чимало запорожців, невтомно турбувався про Чорну Раду... одночас він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин, нібито для пограбування міста.

Стор. 128.

Однак князь, маючи в себе досить російського воїнства... поставив намет царської величності посеред табору, а навкруги, аби посеред малоруського люду не спалахнуло повстання, розставив государеве військо...

Стор. 129.

Отак криваво розпочавши своє гетьманування року 1664, Брюховецький вирішив до перших безчинств додати іще зліші согрішення...

Отак лихо трапилося на Україні, отак невинних людей, а особливо Якима Сомка та Василя Васюту з світу зжили!

Стор. 129-130.

В час цих подій від царської величності приїхав дяк Бачмаков і привіз нове уложеніє щодо козаків та, прочувши, що польський король з великою силою йде на Україну, не зробив нічого і повернувся в Москву.

А невдовзі перед цим паволоцький полковник Іван Попович, забачивши, що ляхи знову запанували на Україні, відмовився від полковництва і вирішив прийняти схиму, став ченцем. Та придивившись, побачив, які пакості ляхи та жиди творять ієреям, відрікся схими і знову, уже вдруге, став полковником та, погодившись з Сомком, котрий ще був тоді сьогобічним гетьманом, не раз ходив походами на шляхту і не раз розбивав їх впень, аж поки не прогнав з України.

Стор.130.

І наскільки цей Попович був людиною затятою і хороброю, що коли б Брюховецький не прискорив події і коли 6 не скарав на смерть Сомка та Васюту, то небезпремінно б він, всупереч незгодам, підкорив би всю Україну під руку його царської величності... Воістину, коли б ці два дружніх чоловіка — Попович та Сомко — ще трошки пожили, то вони перевершили б діяння старого Хмельницького, бо, невтомно займаючись військовою справою, вони не лише ляхів, що спрагли панування на Україні, а і татар, котрі під личиною братерства брали людей у ясир, безжально били, так розбивали, що ті не могли отямитись.

...До того ж він дізнався, що польський король Ян Казимир прямує на Україну під Глухів. Тому Брюховецький спалив місто (Переяслав. — О. М.), так і не змігши подолати козаків, що засіли у замку, а сам повернув на Гадяч.

Стор. 131.

Року 1664... Пішов і собі добра не зробив, а тільки Україні лиха накоїв — народ збунтував і скруту посіяв, оскільки Брюховецький ті міста, що не змогли королеві опір чинити і здалися, зруйнував...

В той же рік воєвода руський Чернецький обліг у Бужині кошового війська запорізького Сірка...

1 все ж Сірко з останком свого загону пробився на Україну.

Стор.134.

Оце відтоді і повелося, що кожен берег Дніпра мав свого гетьмана. Один приймав гетьманство з рук царської величності (під його владою було і Запоріжжя), а другий - від короля польського в Чигирині наставлявся.

Року 1666... Про прихід воєвод у всі малоруські міста.

Того ж року після різдва Христового з Москви повернувся щедро обдарований гетьман Брюховецький і привіз у всі головні міста України воєвод великоруських (окрім давніх, оскільки у Києві, в Чернігові, в Переяславі та в Ніжині здавна були воєводи). А саме — в Гадяч, в Полтаву, у Миргород, у Лубни, у Прилуки, у Стародуб, у Новгородок, у Глухів, у Батурин та в інші... А воєводи, на всій Україні взявши люд під свою владу, на всіх громадян, на все поспільство наклали данину...

Навесні того ж року з Москви по всій Україні розіслали списщиків і ті списщики усіх людей у містах та селах переписали.

Стор. 135.

Їх довго пробували вибити звідти військо малоруське і великоруське. Заради них Дорошенко закликав орду і дав відсіч, змусив і великоросійське і малоруське військо відійти до Переяслава... Опісля орда пішла за Ніжин та за Прилуки, забрала там в ясир всі села, оскільки люди там жили безпечно, маючи надію на великоросійське та малоросійське перебуваюче під Золотоношею військо. З тією ж таки ордою Дорошенко виступив і проти Моховського, що став в Україні на зиму на постій і сильно збиткувався над людом.

Року 1667... Проте запорожцям цього виявилося мало, вони невдоволені були, що на Україні по всіх містах поставлені воєводи, обурювалися податями та даниною і народ підбурювали до непокори, оскільки кожен з людей, або їхні сини, бували на Запоріжжі і розповідали про московські побори. На Україні спалахували бунти.

Того ж року гетьман Дорошенко з дружніми йому татарами обліг в Підгайцях коронного гетьмана Яна Собеського, що простував на Україну.

Стор. 136.

Того ж року король польський Казимир повелів відпустити з темниці Майборку, пруського міста, Юрія Хмельницького, митрополита Йосипа Тукальського та полковника Гуляницького. Та оскільки через Тетерин наговір їх мали повторно взяти й скарати, то вони, не чекаючи на себе більшої біди, втекли з Польщі на Україну.

...І козаки, не знаючи, як протидіяти йому, нараяли ще раз від усієї Малої Росії відрядити в Москву послів, аби вони розповіли про загальне невдоволення воєводами по великих містах, а у менших містах та по селах — прикажчиками, на ярмарках та торговищах — збирачами... На той час якраз надійшла гетьманові і грамота царської величності, у якій сповіщалося, що боярин з військовим загоном на кількадесят тисяч прийде зимувати на Україну. А оскільки козаки не бачили, чого це те військо мас приходити, бо ніяких ворожих дій від суміжних земель та царств не було, то і вся старшина і увесь люд посполитий страшенно переполошився, думаючи, що військо руське йде Україну віддавати ляхам.

Стор. 136-137.

І коли б справді-таки був государевий указ, щоб Україну віддати ляхам, то його не важко було б і виконати. Для цього воєводам з їхніми загонами треба було вийти з міст, а ляхам увійти в міста і без всяких зусиль ляхи забрали б Україну.

Саме з тих причин тоді й прийшло на Україну сила запорожців і почали вони з Москвою відкрито чвари заводити та сваритися.

Стор.137. у

А тут ще й Дорошенко, схоже, що за намовою ляхів, безперестану писав до Брюховецького і дорікав йому. “Хто б з попущенія господнього не завоював Русь, які б монархи не владарювали, завжди на Малій Русі старшина була своя. Ніхто ще силою не насилав своїх старшин. Було, що Гедемин, князь литовський, після перемоги над останніми руськими князями, передав руські землі ольшанському князеві Миндовгу і тільки його знав та з ними знався. Але ж останні володарі та обладателі були з місцевого люду і тільки своїм князям корилися! Коли ж батьки нинішніх знатних ляхів, не слухаючись своїх королів, забажали на Малу Русь свою владу поширити та побільше з неї собі гараздів витягнути, коли порішили, щоб воєводи, каштеляни та старости були не тутешні і потім прислали козакам і полковників, і сотників-ляхів, то козаки за це польській короні відплатили невідшкодуваними збитками та вічним уроном!”

Стор. 138.

Так в Ніжині, Чернігові та Переяславлі москва закрилася у фортецях, однак запорожці та посполитий люд взяли міста, пограбували їх і вкрай зруйнували.

...відрядили до царя турецького і повідомили, що приєднуються до його царства з усією Україною... послали всі до Дорошенка і покликали його з України також і на Малоросійське гетьманство. Відгукуючись на поклик Малої Росії, Дорошенко прийшов з своїм загоном під Опішню... А Дорошенко перестрів Брюховецького (що йшов з малоросійським та татарським загоном до Опішні) десь за милю від Опішні і перегородив йому шлях.

Стор.139-

Після того ж Дорошенко став гетьманом обох берегів Дніпра...

Стор. 140.

Року 1669... Опісля Многогрішний зібрав у Глухові усіх малоросійських полковників, учинив Генеральну раду і від імені Генеральної ради відрядив послів до його царської величності з проханням, аби царська величність прислала в Малу Росію уповноважених осіб і щоб ці особи поновили статті Богдана Хмельницького та виробили нові пункти... Ото відтоді заборонено було воєводам пробувати в Малій Росії, окрім Києва, Чернігова та Ніжина, та і цим заборонено було втручатися в малоруські справи і ні під яким приводом не чіпляти звичайних громадян... Всіма місцевими справами і козаками у Малій Росії мав відати тільки гетьман, а воєвода повинен був пильнувати за своїми служивими людьми.

Стор. 140-141.

Дорошенко, побачивши, як хитро Многогрішній (він його залишив замість себе наказним гетьманом) позбавив його малоросійського гетьманства і як зневажив...

Стор. 141.

Дізналися про це запорожці, підняли орду і виступили на Дорошенка. Дізналися і поляки, що гетьман з Україною до турків у підданство йде та санджаків просить собі... А малоросійське Задніпров’я повністю скорилося владі царської величності та гетьману Многогрішному.

Стор. 142.

А Дорошенко, затримавши орду на зимових становиськах України, задумав був піти з нею на московське Задніпров’я.

Року 1670... Тоді ж Дорошенко послав посланців до силистрийського паші і просив його дати орду. Він хотів з нею рушити взимку на Україну.

Стор. 143.

В свою чергу і коронні гетьмани, не порушуючи Гадяцьких пактів, залишили своє військо для захисту України і розмістили його у фортецях та замках — Могилівському, Браславському, Немирівському, Ладиженському та Рашківському... а чільне командування вручили гетьману запорізькому Ханенку.

Року 1672. Після богоявления господнього Дорошенко з ордою та з своїм військом напав на Україну...

Стор. 143-144.

Цей гетьман (Многогрішній — О. М.) об’єднав усю Україну, замирив її... він домігся підтвердження давніх вольностей, а також утвердив нові (щоб не було воєвод в Малоросії)...

Стор.144.

У Кам’янцю ж та русь, що лишилася, добилася у турків дозволу залишити три церкви (вірмени добилися — одну) і там, у тих церквах, докладаючи великих зусиль, молилися та обряди справляли.

Стор. 145.

Гетьманство Івана Самойловича.

Року 1672... після згаданої комісії посеред малоруського народу різні слухи пішли, не раз поширювані усно і листовано тими ляхами, що працювали в ній. Згідно з цими слухами, нібито царська величність Малу Росію з військом запорізьким та Київ поклали знову повернути ляхам в рабське ярмо...

Стор. 146.

...оскільки в цей час посилали на Україну нібито до знайомих своїх листи і невтомно застерігали — поклоніться королю добровільно, поки вас не віддали силоміць...

Після того як зачитали цю відповідь монаршу, гетьманом обрали Самойловича. А він, ставши гетьманом, почав царській величності вірно і ревно служити. Скорив по всій Малій Росії сваволю і об’єднав люд думкою вірно царю служити. З часом почав і Задніпровських, неситих на людську кров володарів, вождів та свосвольців упокоювати — кого ласкою кликав на другий бік Дніпра, давав посаду та засоби до життя і тим під царську руку скоряв, кого втихомирював, погрожуючи монаршими силами.

Стор.150.

Розповідь про те, як турки взяли Умань, Ладижин та інші українські міста.

Потім боярин та гетьман, які вже впродовж кількох тижнів брали Чигирин, дізналися, що турки великими силами прийшли на Україну... Вистояли вони і проти гетьмана Суховія, що з великою ордою прийшов на Україну, і перед яким усі українські міста просто тремтіли.

Стор. 152.

Року 1675.1 почали Задніпряни свою землю кидати і переходити в Малу Росію до гетьмана Самойловича. Гетьман, скоряючи сваволю, приймав їх гостинно; начальних потішав чинами, аби вони, перебуваючи у Задніпров’ї, не губили християн (разом з турками і татарами, що служать Дорошенку).

...король, після того як султан залишив Бар, Рашків та Могильов, вигнав турок з України і задумав приєднати її до себе. Проте не завершив задуманого. Полишивши у взятих містах комендантів, він змушений був поїхати в Краків на коронацію. Князь же Ромоданівський та гетьман Самойлович послали загін під Чигирин в наїзд. Він підняв усіх жителів Корсуня і разом з полковником переселив за Дніпро в Малу Росію.

Стор. 153.

А сам (Дорошенко. — О. М.)} прагнучи стати малоросійським гетьманом, почав підкупляти запорожців, почав підкупляти старшину Самойловича, підбурював їх проти гетьмана... Проте мало хто пристав на те. Зрозумівши ж опісля, що гетьманом в Малій Росії йому не бути, він знову почав намовляти турків та орду. Проте турок, гнівний за своїх яничар, відмовився допомагати йому. І полишений сам на себе, він зібрав півторатисячний загін своєї піхоти і ходив з ним по Україні та брав плату з міст і сіл, що ще лишалися вірними йому.

Року 1676... А Дорошенку переможці повеліли їхати у малоросійське місто Сосницю на проживання. Отакою неоплаканою ганьбою та зруйнуванням України завершилося гетьманування Дорошенка. Він змусив з остраху жити і поляків. Бо привів на Україну турецького султана, а той, загарбавши Подолію та Україну, переніс межі своєї імперії аж до Коростишева та під Львів.

Стор. 153-154.

І король, хоч і дав-таки добру битву, проте, втрапивши в облогу та переживши велику скруту, змушений був все ж замиритися з турком. Давши тридцять тисяч червонців викупу, він поступився Поділлям та Україною аж до Коростишева і змушений був згодитися і з іншими вимогами турків.

Стор. 155.

Гетьманство Гоголя на Задніпров’ї.

Оскільки все Поділля і вся Україна перебували під турецькою владою, то король польський призначив подільського полковника Свстафія Гоголя козацьким гетьманом, визначивши йому у Димері постій і розквартирував його загін на Поліссі та в Литві.

Року 1667. Султан турецький, що після замирення з польським королем взяв під свою руку Поділ та Україну, побачив, як великоросіяни та гетьман малоросійський взяли Дорошенка, побачив, як вони переманюють людей разом з усією старшиною за Дніпро, як селять їх на пустельних землях аж до Дону, побачив, як там виростають міста та села, як росіяни та запорозькі козаки взяли Чигирин, побачив і почав побоюватися, щоб чого доброго все це не завадило йому.

Вирішивши якось завадити вказаним діям росіян та гетьмана Самойловича, він випустив з темниці Юрія Хмельницького, дав йому князівський титул і, щоб сіять неспокій, наказав писатися князем руським та гетьманом запорізьким. Потім вирядив на Сороку, звелів набрати собі військо по Задніпров’ю і поселити слободи на опустілих українських землях.

Стор. 155.

Через деякий час турки вже побачили основні сили Великої та Малої Росії під Чигирином... Після відходу турецького війська, великоруські та малоруські сили заходилися лагодити Чигирин та його замок, що були таки добре попсовані підкопами та турецькими гарматами... На завершення залишили в Чигирині полковника Кравченка з козаками та москвою, а тамтешню старшину і корінних козаків, оскільки Самойлович не довіряв їм, переселили на Задніпров’я і поселили навічно там.

Стор. 157-158.

Року 1678... Тільки козацька піхота, що була під горою за церквою, та москалі в замку (Чигирина. — О. М.) боронилися до самої ночі... Проте сердюки до ночі боронили перехід на греблі. Коли ж настала ніч і коли до них підійшли москалі, вони в гармати вщерть понабивали пороху, підпалили замок і з козаками, що були під горою, через турецьке військо, яке саме перейшло Тясмин і приєдналося до своїх, пішли напролом.

Стор.158.

А в понеділок зранку, ще не сходило сонце, великоруське та малоруське військо, долаючи напади турок і татар, повернуло до Дніпра... щоб росіяни та козаки побільше набоїв вистріляли...

Стор. 159-

Хмельницький тоді писався з турецької ласки князем руським та гетьманом запорізьким.

Року 1679... кримські орди, очолені чотирма султанами, та Хмельницький пішли на Черкаси та на Малу Росію землі розоряти.

Стор. 161.

Року 1684... Того ж року гетьман запорізький Іван Самойлович з відома їхньої царської величності проклав польсько-руський кордон - по річці Сож, від Гомеля аж до Рославля.

Року 1686. Польський король та їхня царська величність уклали Вічний Мир... За цим договором поляки зобов’язувалися не допоминатися України та Смоленська.

Стор. 162.

Року 1688. Росіяни та козаки збудували місто Самару.

Року 1689... В час походу татари не раз нападали на табір, проте кожного разу великоруське та малоруське військо давали їм відсіч і відбивало.

Стор.163.

Року 1692... Та варто було Мазепі зібрати малоруські полки і виступити проти орди та Петрика, як вони відразу ж покинули Малоросію і втекли в Крим.

Стор.164.

...шануючи вольності всього війська запорізького на Запоріжжя в Малу Росію відпускали.

...Семен Палій, що був родом з Борзни. Він одружився на Задніпров’ї у Фастові... Втихомиривши Задніпров’я, і пообсаджувавши численні міста своїми залогами, він жив як удільний пан. Йоговольноохоче військо стояло постоєм на Поліссі ж до кордону з Литвою і збирало на його користь десятину з пасік, з продукту та з усякого прибутку по всьому Задніпров’ю, навіть аж біля Дністра та Случі.

Стор. 165.

А гетьманом на Задніпров’ї був Самусь.

Самусеве гетьманство на Задніпров’ї.

Після Могили король Собсцький настановив в Задніпров’ї гетьманом Самуся... Самусь зробив своею резиденцією Вінницю на Придністров’ї.

Стор. 165—166.

Коли ляхи, обурюючись Палісм, направили супроти нього та супроти його полковників рейментара Рустича з польським військом і коли разом з тим військом пішли родовиті панове, аби повернути на Україні свої маєтності, то Палій вирішив не йти на ляхів.

Стор.166.

Однак на підмову ляхів, Мазепа почав проти Палія замишляти. І після численних образ таки приписав йому зраду, арештував, віддав москалям під караул, а опісля заслав у Сибір. Отак і закінчилася Палісва влада у Задніпров’ї. А гетьман Самусь здав Мазепі задніпровське гетьманство — передав і булаву, і бунчук, і королівські привілеї, — а сам довольнився богуславським полковництвом.

Стор.167.

Року 1695. Взимку орди взяли язика під Кропивною і дізналися, що гетьман Мазепа з малоросійським військом перебуває на Україні. Тоді вони налетіли на польські землі, безбожно опустошили їх...

їхні всі скарби, а також гарматні і військові турецькі припаси забрали та поділили і у Велику та в Малу Росію спровадили.

Року 1696. У лютому хан, маючи намір поквитатися за Казикермен та інші турецькі міста, з великою татарською силою та з Петриком пішов на малоруські міста. Він почав плюндрувати Полтавщину, Миргородщину, дійшов до Говтви і над рікою Пслом напав на Гадяцький полк.

Стор.168.

Після бою, розпавшися на невеличкі загони та везучи свою шкоду, орди потім не скоро зважилися ступати в Малу Росію.

Стор.170.

Ось уже перед його царською величністю стоять начальники, просять дозволу послужити йому, а матір свою Малу Росію, що в своєму лоні їх виносила, прославити... Цією послугою війська малоросійського царська пресвітла величність була страшенно вдоволена...

...великоруські та малоруські наші війська облягли Азов.

Стор. 172.

Року 1697 Тоді боярин Яків Федорович Долгорукий та гетьман Мазепа з великоруським та малоруським військом припливли по Дніпру туди ж таки на суднах-фуртаках, що їх поробив собі кожен полк...

Тому вирішили у містах полишити великоруське, малоруське та запорізьке військо...

Стор. 173-

Року 1700. Війська малоруські нікуди не ходили походами і лишалися вдома.

Року 1701... правда малоросійським військом більше командував племінник Мазепи — Обидовський.

Стор.174.

Року 1702. Під Бихов Мазепа послав наказним гетьманом над малоросійськими полками стародубського полковника Миклашевського... до малоросійського війська вийшов з своїми людьми Бслцикевич...

Року 1704. Гетьман Мазепа з малоросійським військом до самої осені стояв спершу на Переп’ятисі, а потім під Любарем.

Року 1705. Мазепа, з малоросійським військом ходив у Польщу і був у Замості.

Текст подано за: Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’янки. Переклад з староукраїнської мови Романа Іванченка. — К., 1992.