Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Пророцтво Франкенштейна

У 1818 році англійська письменниця Мері Шеллі опублікувала роман «Франкенштейн» – розповідь про вченого, який створює штучну істоту, що виходить з-під контролю та влаштовує справжній хаос. В останні два століття та сама історія розповідалася безліч разів та в безлічі різних версій. Вона стала центральною опорою нашої нової наукової міфології. На перший погляд, історія Франкенштейна здається попередженням для нас, що якщо ми спробуємо погратися в Бога та створити штучне життя, то будемо суворо покарані. Втім, вона має глибше значення.

Міф про Франкенштейна ставить Homo sapiens перед фактом швидкого наближення наших останніх днів. Він каже нам про те, що, якщо не втрутиться якась ядерна або екологічна катастрофа, швидкість технічного розвитку скоро призведе до витіснення людей розумних зовсім іншими істотами, які матимуть не лише іншу фізичну будову, але й дуже відмінні когнітивний та емоційний світи. Більшість людей це бентежить. Адже нам подобається вірити, що в майбутньому люди, які будуть точно такими як ми, подорожуватимуть від планети до планети у швидкісних космічних кораблях. Нам не подобається уявляти собі можливість, що в майбутньому істот зі схожими на наші емоціями та індивідуальностями більше не існуватиме, а наше місце займуть абсолютно чужі форми життя, чиї можливості значно перевищуватимуть наші власні.

Якимось чином ми знаходимо заспокоєння в ідеї, що доктор Франкенштейн створив жахливого монстра, якого ми мали знищити, щоби врятувати себе. Нам подобається розповідати цю історію таким чином, бо це означає, що ми є найкращими з усіх істот, що нічого кращого за нас ніколи не було й ніколи не буде. Будь-яка спроба вдосконалити нас неминуче провалиться, бо, навіть якщо покращити наші тіла, людський дух чіпати не можна.

Нам важко буде проковтнути той факт, що вчені здатні модифікувати не лише тіло, але й дух, та що майбутні доктори франкенштейни, таким чином, можуть створити щось дійсно вище за нас, щось, що дивитиметься на нас згори вниз, як ми на неандертальців.

Ми не можемо бути певні, чи сьогоднішні франкенштейни насправді здійснять це пророцтво. Майбутнє невідоме, і було б дивним, якби передбачення останніх кількох сторінок втілилися в життя повністю. Історія вчить нас, що речі, які здаються близькими та беззаперечними, можуть взагалі ніколи не справдитися через непередбачені бар’єри, а здійснитися можуть геть інші неуявні наразі сценарії. Коли в 1940-х роках почалася атомна доба, з’явилося багато прогнозів щодо майбутнього атомного світу 2000 року. Коли уяву світу вразили перший супутник та «Аполлон-11», всі почали прогнозувати, що вже до кінця століття люди будуть жити в космічних колоніях на Марсі та Плутоні. Мало які з цих передбачень реалізувалися. З іншого боку, появу Інтернету не передбачав ніхто.

Тому не поспішайте поки що купувати страховий поліс, який захистить вас від судових позовів цифрових істот. Описані вище фантазії (або нічні жахи) є лише стимуляторами вашої уяви. Проте слід всерйоз сприймати ідею, що наступна стадія історії включатиме в себе не лише технологічні та організаційні перетворення, але й засадничі трансформації людської свідомості та особистості. Причому ці трансформації можуть бути настільки докорінними, що поставлять під велике питання сам термін «людської». Скільки в нас часу? Ніхто точно не знає. Як уже згадувалося, дехто каже, що вже до 2050 року окремі люди стануть майже безсмертними. Менш радикальні прогнози говорять про наступне століття або наступне тисячоліття. Втім, з висоти 70 тисяч років історії людини розумної, що таке кілька тисячоліть?

Якщо історії розумних дійсно скоро настане кінець, то ми (представники одного з їхніх останніх поколінь) маємо присвятити деякий час відповіді на одне останнє запитання: «Чим ми хочемо стати?» Це питання, відоме також як питання вдосконалення людей, затьмарює всі дебати, якими наразі зайняті політики, філософи, вчені та звичайні люди. Зрештою, сьогоднішні суперечки між сьогоднішніми релігіями, ідеологіями, націями та класами, скоріш за все, зникнуть разом із Homo sapiens. Якщо наші наступники дійсно функціонуватимуть на іншому рівні свідомості (або, можливо, матимуть щось за межами свідомості, того ми не можемо навіть собі уявити), сумнівно, що їх цікавитиме християнство чи іслам. Навряд чи їхня соціальна організація буде комуністичною чи капіталістичною, а їхні гендерні ролі будуть представлені чоловіками чи жінками.

Але великі дебати історії все одно важливі, бо принаймні перше покоління цих богів буде сформовано культурними ідеями їхніх людських творців. Яку форму вони матимуть: капіталізму, ісламу, фемінізму? Пошук відповіді на це питання може скерувати дебати в геть іншому напрямку.

Більшість людей сьогодні намагаються про це не думати. Навіть галузь біоетики зазвичай ставить інше запитання: «Що забороняється робити?» Чи прийнятно проводити генетичні експерименти на живих людських істотах? На абортних плодах? На стовбурових клітинах? Чи етично клонувати овець? А шимпанзе? А як щодо людей? Усе це важливі питання, але наївно уявляти, що ми можемо просто натиснути на гальма та зупинити наукові проекти, які підносять Homo sapiens до іншого різновиду буття. Адже ці проекти нерозривно пов’язані з проектом «Гільгамеш». Спитайте вчених, навіщо вони досліджують геном, намагаються підключити мозок до комп’ютера або створити розум усередині комп’ютера. У дев’яти з десятьох випадків ви отримаєте ту саму стандартну відповідь: «Ми робимо це, щоб лікувати хвороби та рятувати людські життя». Навіть попри те, що створення розуму всередині комп’ютера має значно більше значення за лікування психічних захворювань, це є стандартним виправданням, бо ніхто не може його заперечити. Ось чому проект «Гільгамеш» є флагманом науки. Він служить для виправдання всього, що робить наука. Голова монстра доктора Франкенштейна на плечах Гільгамеша. Оскільки Гільгамеша зупинити неможливо, неможливо також зупинити і доктора Франкенштейна.

Єдине, що ми можемо спробувати зробити, так це вплинути на напрямок, в якому вони підуть. Оскільки скоро ми зможемо модифікувати також наші бажання, можливо, справжнє питання, яке стоїть перед нами, звучить не «Чим ми хочемо стати?», а «Чого ми хочемо хотіти?» Ті, кого не лякає це питання, мабуть, недостатньо над ним думали.