Людина розумна. Історія людства від минулого до майбутнього

Вторгнення прибульців

Приблизно в 1517 році до іспанських колоністів на Карибських островах почали доходити неясні чутки про могутню імперію десь у центрі материкової частини Мексики. Усього через чотири роки столиця ацтеків перетворилася на руїни, їхня держава перестала існувати, а Ернан Кортес очолив величезну нову Іспанську імперію з центром у Мехіко.

При цьому іспанці навіть не зупинилися, щоб один одного привітати або хоча б перевести подих. Вони одразу ж розпочали дослідно-завойовні операції в усіх інших напрямках. Попередні правителі Центральної Америки – ацтеки, тольтеки, майя – заледве знали про існування Південної Америки й ніколи не робили жодних спроб її підкорити протягом 2 тисяч років. А всього через десять років після іспанського завоювання Мексики Франсиско Пісарро відкрив у Південній Америці Імперію інків, підкоривши її в 1532 році.

Якби ацтеки та інки трохи більше цікавилися навколишнім світом та знали, що іспанці зробили з їхніми сусідами, – то могли би протидіяти іспанському завоюванню рішучіше та успішніше. Адже за роки, що відділяли першу подорож до Америки Колумба (1492) від висадки в Мексиці Кортеса (1519), іспанці завоювали більшість Карибських островів, заснувавши там низку нових колоній. Для підкорених місцевих мешканців ці колонії стали пеклом на землі. Ними залізною рукою правили зажерливі та безпринципні колоністи, які перетворили їх на рабів, змушуючи працювати в копальнях та на плантаціях, вбиваючи всіх, хто чинив хоч найменший опір. Більшість місцевого населення невдовзі вимерла: чи то через нестерпні умови праці, чи то через вірусні захворювання, що дісталися до Америки на кораблях завойовників. Не спливло й двадцяти років, як майже все тубільне населення Карибських островів зникло з лиця землі. Тоді, щоби заповнити вакуум, іспанські колоністи почали завозити собі рабів із Африки.

Цей геноцид відбувався біля самісіньких воріт Імперії ацтеків, але, коли на східному березі імперії висадився Кортес, ацтеки нічого про нього не знали. Поява іспанців нагадувала фантастичне вторгнення прибульців із далеких зірок. Ацтеки були переконані, що знають увесь світ і що більшою його частиною правлять вони. Для них було просто неможливо уявити, що за межами їхньої імперії можуть існувати інші людські істоти, на кшталт цих іспанців. Коли Кортес та його команда висадилися на сонячному пляжі сьогоднішнього міста Веракрус, ацтеки вперше в житті побачили геть невідомих їм людей.

Ацтеки просто не знали, як реагувати. Вони ніяк не могли визначити, що ці чужинці собою являють. На відміну від усіх відомих їм людей, прибульці мали білу шкіру. Вони також мали багато волосся на обличчі, причому в деяких воно було кольору сонця. Крім того, від них страшенно смерділо. (Місцева гігієна була значно кращою за іспанську. Коли іспанці вперше прибули в Мексику, їх скрізь супроводжували місцеві мешканці з курильницями ладану. Іспанці думали, що то такий знак божественної честі. Натомість з місцевих джерел нам відомо, що прибульці просто нестерпно смерділи.)

Ще більше збивала з пантелику матеріальна культура прибульців. Вони з’явилися на величезних кораблях, які ацтеки навіть не могли собі уявити, не те що десь бачити. Вони їхали на спинах моторошних велетенських тварин, швидких як вітер. Вони вміли випускати грім та блискавку з металевих палок. Вони мали блискучі на сонці довгі мечі та непробивні обладунки, проти яких дерев’яні мечі та кремнієві наконечники місцевих мешканців були безпорадні.

Деякі ацтеки думали, що це, мабуть, боги. Інші ж стверджували, що це – демони, привиди мертвих або могутні чаклуни. Замість того, щоби зібрати разом всі доступні їм сили та перебити іспанців, ацтеки сумнівалися, коливалися, гаяли час та вступали в пустопорожні перемовини. Вони не бачили жодної причини для поспіху. Зрештою, з Кортесом було не більше 550 іспанців. Що могли зробити 550 чужинців імперії мільйонів?

Кортес так само нічогісінько не знав про ацтеків, але він та його люди мали перед своїм супротивником суттєві переваги. Тоді як ацтеки не мали досвіду, який би підготував їх до появи цих дивних на вигляд смердючих прибульців, іспанці знали, що на землі повно невідомих людських царств, і вже точно ніхто не мав більшого за них досвіду в завоюванні чужих земель та розв’язанні раніше невідомих ситуацій. Тогочасних європейських завойовників, як і сучасних європейських учених, усе незвідане лише збуджувало.

Мапа 7. Імперії ацтеків та інків на час іспанського завоювання

Тому, коли Кортес кинув якорі поблизу того сонячного пляжу в липні 1519 року, він діяв без найменших вагань. Подібно до прибульця з наукової фантастики, який тільки-но вийшов зі свого космічного корабля, він одразу ж заявив охопленим благоговійним жахом місцевим мешканцям: «Ми прийшли з миром. Відведіть нас до свого вождя». Кортес пояснив, що він – мирний посланець великого короля Іспанії, та попросив про дипломатичну зустріч з правителем ацтеків Монтесумою II. (Це було безсовісною брехнею. Кортес очолював незалежну експедицію жадібних авантюристів. Король Іспанії ніколи й не чув ані про Кортеса, ані про ацтеків.) Прибульцям надали провідників, їжу та захист від місцевих ворожих племен. Після цього вони вирушили до столиці ацтеків, великого міста Теночтітлан.

Ацтеки дозволили прибульцям спокійно дійти маршем до самої своєї столиці, а потім з почестями провели їхнього ватажка на зустріч з імператором Монтесумою. Посеред зустрічі Кортес подав умовний сигнал, після якого іспанці у сталевих обладунках перебили охоронців Монтесуми (озброєних лише дерев’яними палицями та кам’яними ножами). Почесний гість узяв свого господаря в полон.

Тепер Кортес опинився в дуже делікатній ситуації. Він захопив імператора, але був оточений десятками тисяч розлючених ворожих воїнів, мільйонами негостинних цивільних та цілим континентом, про який він практично нічого не знав. У своєму ж розпорядженні він мав лише кілька сотень іспанців, причому найближчі іспанські війська перебували на Кубі, більш ніж за 1,5 тисячі кілометрів звідти.

Кортес ув’язнив Монтесуму в його ж власному палаці, зробивши вигляд, що імператор залишається вільним та при владі, а «іспанський посол» є всього лише гостем. Імперія ацтеків була надзвичайно централізованою державою, і ця безпрецедентна ситуація її просто паралізувала. Монтесума продовжував поводитись так, неначе він править імперією, а ацтекська еліта продовжувала йому підкорятися, що означало, що вони підкоряються іспанцям. Така ситуація тривала кілька місяців, протягом яких Кортес постійно допитував Монтесуму та його слуг, готував перекладачів з багатьох місцевих мов та відправляв невеликі іспанські експедиції в усіх напрямках, аби познайомитись із Імперією ацтеків та різними племенами, народами й містами, якими вона правила.

Врешті-решт ацтекська еліта повстала проти Кортеса та Монтесуми, обрала нового імператора та вигнала іспанців з Теночтітлана. Проте на той час в імперській системі з’явилися численні тріщини. Кортес скористався отриманими знаннями, щоби зробити ці тріщини якомога глибшими та розколоти імперію зсередини. Він переконав багато підкорених імперією народів приєднатися до нього проти панівної ацтекської еліти. Підкорені народи тоді сильно прорахувались. Вони ненавиділи ацтеків, але нічого не знали про Іспанію або про геноцид на Карибських островах. Тому вони вирішили, що за допомогою іспанців зуміють скинути ацтекське ярмо. Те, що вони просто поміняють хазяїв, навіть не спадало їм на думку. Вони були впевнені, що якщо Кортес та його кілька сотень супутників створюватимуть проблеми, їх можна буде легко усунути. Бунтівні народи надали іспанцям армію з десятків тисяч місцевих бійців, за допомогою якої Кортес спочатку взяв Теночтітлан в облогу, а потім захопив штурмом.

На цьому етапі в Мексику посунуло дедалі більш іспанських солдатів та поселенців, як з Куби, так і з самої Іспанії. Коли ж місцеві мешканці усвідомили, що відбувається, було вже надто пізно. Не минуло й століття після висадки у Веракрус, як тубільне населення обох Америк зменшилося приблизно на 90 %, переважно через незнайомі захворювання, що досягли тих земель разом із загарбниками. Ті ж, хто вижив, опинилися під п’ятою зажерливого та расистського режиму, який був значно гіршим за ацтекський.

Що було далі? Через десять років після висадки Кортеса в Мексиці на узбережжя Імперії інків прибув Пісарро. Він мав значно менше солдатів, аніж Кортес, – його експедиція нараховувала лише 168 людей! Однак Пісарро мав перевагу всіх знань та досвіду, отриманих протягом попередніх вторгнень. Інки ж, натомість, нічого не знали про долю ацтеків. Пісарро скористався прикладом Кортеса. Він проголосив себе мирним емісаром короля Іспанії, запросив правителя інків Атагуальпу на дипломатичну зустріч, а потім викрав його. Далі Пісарро так само підкорив паралізовану імперію за допомогою місцевих союзників. Якби підкорені народи Імперії інків знали про сумну долю мешканців Мексики, то не спіймалися би на гачок загарбників. Але вони не знали.

Корінні народи Америки були не єдиними, хто заплатив високу ціну за свій обмежений світогляд. Великі імперії Азії (Китайська, Османська, Сефевідів та Моголів) невдовзі дізналися, що європейці дещо відкрили. Проте вони мало зацікавилися цими відкриттями. Вони продовжували вважати, що світ обертається навколо Азії, та не робили жодних спроб позмагатися з європейцями за контроль Америки або нові торговельні шляхи в Атлантичному та Тихому океані. Навіть невеличкі європейські королівства, на кшталт Шотландії та Данії, відправили до Америки кілька дослідно-завойовних експедицій, але з ісламського світу, Індії чи Китаю туди за весь час не було відправлено жодної експедиції: ані дослідної, ані завойовної. Першою неєвропейською державою, яка спробувала відправити до Америки військову експедицію, стала Японія. Це сталося в червні 1942 року, коли японська експедиція завоювала Кіску та Атту, два маленькі острівці поблизу узбережжя Аляски, захопивши в процесі десять солдатів армії США та собаку. Ближче до материка японці не підходили взагалі ніколи.

Навряд чи можна стверджувати, що Османська або Китайська імперії розташовувалися надто далеко або що вони не мали необхідних технічних, економічних чи військових засобів. Сил, які адмірал Чжен Хе направив з Китаю до Східної Африки в 1420-х роках, було цілком достатньо, щоби досягти Америки. Китайці просто не були в цьому зацікавлені. Перша китайська мапа світу із зображенням Америки була випущена лише в 1602 році – причому європейським місіонером!

Протягом 300 років європейці насолоджувалися беззаперечним пануванням в Америці та Океанії, на просторах Атлантичного та Тихого океанів. Єдині суттєві сутички у тих районах відбувалися між різними європейськими державами. З часом накопичені європейцями багатства та ресурси дозволили їм вторгтися також в Азію, перемогти її імперії та поділити їх між собою. Коли османці, перси, індійці та китайці, нарешті, схаменулися й почали звертати увагу на те, що відбувається навколо, було вже запізно.

Справжнє глобальне бачення неєвропейські культури прийняли лише у ХХ столітті. Це стало одним із ключових чинників, які призвели до закінчення європейської гегемонії. Так під час Алжирської війни за незалежність (1954–1962) алжирські повстанці розбили французьку армію, яка мала надзвичайну чисельну, технічну та економічну перевагу. Алжирцям вдалося перемогти тому, що їх підтримувала глобальна антиколоніальна мережа, а також тому, що вони зрозуміли, як можна скористатися світовими медіа – як і громадською думкою в самій Франції. На аналогічній стратегії базувалася й поразка, якої маленький Північний В’єтнам завдав американському колосу. Ці повстанські сили продемонстрували, що навіть супердержаву можна перемогти, якщо локальна боротьба стане справою глобальною. Цікаво уявити, що могло би статися, якби Монтесума зумів скористатися громадською думкою в Іспанії та отримати допомогу від одного із суперників Іспанії – Португалії, Франції чи Османської імперії.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.