Крим: шлях крізь віки

Чи можна стверджувати, що історія України починається з Криму?

Початком історії на певній території вважається поява писемних джерел, адже з ними стає доступною для пізнання людська свідомість, виражена мовою. Однак про деякі місцевості спочатку повідомляють сторонні, а не місцеві свідки. Такий час виокремлюється у передісторію. Історія Кримського півострова, подібно до всієї України, почалася у два таких етапи.

Першими мешканцями України, засвідченими писемними джерелами, були кочові скотарі-скіфи та кіммерійці, які мешкали на степу, що займав як материкову частину України, так і Кримський півострів. Вони стали відомими завдяки своїм війнам із царствами Урарту, Ассирії, Лідії у Закавказзі та Анатолії. Про них згадували пам'ятні написи царів Урарту та Ассирії від кінця VIII ст. до н.е. Хроніки і палацева документація ассирійських царів Асаргаддона (681-669 рр. до н.е.) та Ашшурбаніпала (668-627 рр. до н.е.) згадували про царів кіммерійців (гамір) і скіфів (ішкуза) під іменами Теушпа, Тугдаммі, Ішпакай, Бартатуа, про запозичені «кіммерійські ремінці» (очевидно, кінська збруя), «кіммерійське взуття», «кіммерійські луки», а також про рабів з «кіммерійців» та «кінних лучників» на царській службі. Сцени битв із кочовиками, вирізьблені на стінах царських палаців Ассирії, підказують, що знайомство з ними відбулося ще й раніше, у ІХ ст.

Кіммерійців згадував легендарний грецький поет Гомер. Унаслідок грецької колонізації у Північному Причорномор'ї від VII ст. про степовиків та підлеглі їм народи інформували також грецькі поети, історики й географи. Вони спочатку називали Північне Причорномор'я країною скіфів або як батько історії Геродот у V ст. Скіфією. Спеціально ж Кримський півострів вперше згадав грецький географ другої половини IV ст. відомий як псевдо-Скілак: він відзначив його як «мис материка» і через назву місцевого народу назвав Таврикою.

Самі степові мешканці, однак, дуже довго не мали власної писемності. Написи на скіфських монетах карбувалися грецькою. Германські племена готів, які панували у надчорноморському степу у III-IV ст., залишили писаний слід у поетичній історії «Гетика» Йордана (пом. після 551 р.), візантійського історика готського походження, але він творив латиною. Тому історичний час для українського степу настає лише у добу Хозарського каганату. Щоправда, після прийняття іудаїзму хозарська верхівка користувалася івритом — це засвідчив лист хозарського царя-бека Йосипа, в якому, між іншим, серед хозарських володінь згадувалися і Дніпро, званий по-тюркськи (Вагз, споріднене до пізнішої назви Озі), і деякі поселення на кримському південнобережжі. Проте хозари уживали й тюркську мову, і послуговувались власним письмом — так званими тюркськими рунами, як про це свідчить рунічний запис на листі з хозарського Києва бл. 930 р. Та після занепаду Хозарського каганату писемність на території українського степу прижилася в культурі місцевого населення лише з наверненням на іслам у помонгольську добу.

Водночас давні греки не були лише сторонніми спостерігачами у Північному Причорномор'ї. Заснування власних поселень, а далі й суверенних держав, перетворило землі, зайняті ними у степовиків, на територію грецької ойкумени, а отже включило їх до середземноморського світу. Через зацікавленість степовиків у близькому сусідстві з осілою цивілізацією, ця територія, попри політичні переміни, так і залишилась частиною середземноморського цивілізаційного ареалу до самого її завоювання Російською імперією наприкінці XVIII ст. Отже, історичний час на цій території можна виводити від перших згадок у грецьких писемних пам'ятках. А от першою писемною пам'яткою, знайденою на території України, може вважатися приватний лист, написаний на свинцевому згортку, що його було знайдено на о. Березань. Ця пам'ятка датується приблизно 500 р. до н.е. На території Кримського півострова найраніші з відкритих там писемних пам'яток представлені написами з Пантикапея — столиці Боспорського царства, найраніші з яких датуються кінцем V — початком IV ст. до н.е.