ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ ТА БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ (1483-1590 РОКИ)

ГЕТЬМАН БОГДАН РУЖИНСЬКИЙ (БОГДАНКО)

Слiдом за Свiрговським, року 1575-го, на Запорожжi з'явився новий, жвавий та завзятий ватажок - гетьман Богдан Ружинський, прозваний запорожцями Богданком. Як i Вишневецький, вiн був родом iз князiв Гедиминови-чiв, що давно перебували на Українi й стали вже українцями. За часiв, мабуть, Самiйла Кiшки, коли Ружинський ще жив у своєму маєтку на Волинi, на його оселю наскочили татари, вбили матiр, а молоду дружину взяли в полон. Серце князя запеклося вiдтодi помстою до бусурманiв, i з таким почуттям вiн подався на Запорозьку Сiч, щоб разом iз козацьким товариством воювати з бусурманами та шукати свою дружину.

Про нещасливу пригоду з життя Ружинського до наших днiв збереглася у кобзарiв пiсня:

- Ой Богдане, Богдане, запорозький гетьмане,

Та чому ти ходиш в чорнiм оксамитi?

- Гей, були ж у мене гостi, гостi татарове,

Одну нiчку ночували:

Стареньку неньку зарубали,

А миленьку собi взяли.

- Гей, сiдлай, хлопче, коня, коня вороного,

Татар швидко доганяти, миленькую одбивати!

На Сiчi завзятий вояка i добрий товариш Богданко незабаром придбав собi помiж товариством пошану, й коли року 1575-го запорожцi почули, що татари вирушили походом на Подiлля, то обрали Ружинського гетьманом, наказавши йому вести Вiйсько Запорозьке на ворога.

Ружинський тiльки й чекав такої нагоди й, хутко зiбравши вiйсько, кинувся з кiннотою в татарськi степи, випалюючи улуси, визволяючи невольникiв i завдаючи татарам нелюдських мук. Не згiрш од самих татар запорожцi виколювали чоловiкам очi, вирiзували жiнкам груди i чавили кiньми татарських дiтей - така у них була тодi лютiсть на бусурманiв.

Спустошивши чорноморськi степи, Богданко вдерся в самiсiнький Крим та зчинив там таку ж рiзанину. Почувши про руїну на своїх землях, татари чимдуж квапилися з Подiлля через Очакiв до Криму, та запорожцi, залишивши цей край, заступили ворогам шлях у Прогноях i там, притиснувши орду до озер, багато вигубили їхнього вiйська.

Пiсля цього славного походу Богданко, разом iз кошовим отаманом Павлюком, послав до короля Стефана Баторiя прохання, щоб той узаконив iснування й права Вiйська Запорозького. Стефан Баторiй, зважаючи на послуги запорожцiв, що нинi були потрiбнi для Польщi, 20 серпня 1576 року видав унiверсал, у якому ствердив за Вiйськом Запорозьким володiння мiстами Трахтемировим i Чигирином та всiм Днiпром од Трахтемирова вниз до лиману, а вбiк од Днiпра на захiд до рiчок Бугу та Синюхи, а на схiд - аж до рiчок Донець та Дон, себто всi тi землi, що їх запорожцi вiдвоювали в татар.

На цей унiверсал Баторiя в подальшому життi пiд час суперечок за землi iз сусiднiми державами завжди покладалися запорожцi й пильно обстоювали здобутi за часiв Богданка - Ружинського права.

Разом з унiверсалом Стефан Баторiй надав Вiйську Запорозькому вiйськовi клейноди: корогву, булаву, бунчук та котли.

Того ж 1576 року московський цар, довiдавшись, що татарська орда лагодилася вирушити на Московщину, прислав на Сiч подарунки й просив Ружинського, щоб виступив проти татар. Богданко охоче на те пристав, викликавши з України на помiч городових козакiв та дiждавшись, доки орда вибралася в похiд, кинувся з вiйськом на лiвобережнi улуси й почав їх палити. Тут сталось те, що й торiк. Татари, дiзнавшись про козацький наскок, вернулися спiшно назад iз Московщини, але запорожцi перестрiли орду й кого побили, кого порозганяли, а всю здобич забрали; невольникiв же визволили й пустили у рiднi землi.

Впоравшись iз татарами на суходолi, Ружинський почав пильнувати шлях iз Запорожжя до моря. Захопивши Самiйла Кiшку в полон та скориставшись часом, доки сiчовики iз Свiрговським плуталися в молдавських справах, турки знову вiдбудували мiсто Аслам-Кермень i ще дужче його змiцнили, нiж вiн був за часiв Байди-Вишневецького. Щоб не мати перешкод до походiв на море, Богданко року 1576-го пiдступив до Аслам-Керменю, обложив його з усiх бокiв, але не маючи великих гармат, не мiг його добути. За тiєї нагоди один козак порадив зруйнувати фортечнi мури пороховим вибухом i похвалявся зробити те сам. Ружинський ухопився за ту думку й, разом iз козаками, заходився робити пiдкопи, щоб закласти пiд мури мiну. Та, на лихо запорожцям, козак так невмiло вiв роботу, що передчасно стався вибух, i тодi ж було вбито i козака, i самого гетьмана Ружинського.

Не добувши Аслама, сiчовики все-таки вийшли в море й поруйнували татарськi мiста на схiдному березi Криму.