ЗАПОРОЗЬКI ВОЛЬНОСТI Й УКЛАД ВIЙСЬКОВОГО Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ЗАПОРОЖЖI
ГОСПОДАРСТВО СIЧОВЕ Й КУРIННЕ
Напровеснi в куренях запорожцi знову тягли жеребки, кому з товаришiв iти на вольностi, а кому - лишатися в Сiчi на випадок походу або нападу татар; а як тiльки рiчки скресали, вiдразу ж половина, а коли й бiльше запорожцiв виходила на свої вольностi рибалити й полювати. Головною здобиччю на землях були риба та хутро. Рибу засолювали й, лишивши з неї стiльки, скiльки всякому куреню треба до наступної весни, решту вiдвозили продавати на Україну, а на вирученi за рибу грошi купували борошно, пшоно, сукна, порох та олово. Шкурами та хутром теж торгували на Українi, а звiдтiля продавали в Польщу й нiмецькi землi; грошi ж так сапо поверталися на курiнне господарство.
Сiчовики мали здобутки здебiльшого iз вiйськової здобичi. Пiд час нападiв на татар або морських походiв запорожцi щоразу приганяли iз татарських степiв тисячi коней i худоби; з турецьких же мiст привозили коштовнi речi, зброю, шовки, оксамити, золото й срiбло. Всякий козак усю здобич, окрiм зброї, мав скласти докупи, i вже на Сiчi вiйськова рада розподiляла те збiжжя: звичайно, не менше, як половина її йшла на церкви й монастирi - здебiльшого на сiчову церкву свїтої Покрови та на Трах-темирiвський монастир, а пiзнiшi - на київське Братство, Межигiрський та Самарський запорозький монастирi, i тiльки решту розподiляли тут мiж товариством, однаково на всiх: i на тих, що були в походi, й на тих, що ходили на лови або доглядали Сiч. Виняток становила лише ручна зброя - вона не дiлилася, а залишалася власнiстю того, хто її здобув.
Щоб керувати сiчовим господарством, у помiч кошовому отамановi обирали скарбникi; курiнним же господарством орудували курiнний отамiн i кухар.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України