ЗАПОРОЗЬКI ВОЛЬНОСТI Й УКЛАД ВIЙСЬКОВОГО Й ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ НА ЗАПОРОЖЖI
ШЛЯХИ НА ЗАПОРОЖЖI
Через запорозькi землi пролягали шляхи на пiвдень до Чорного моря, до Криму й Царгороду, а на пiвнiч - на Україну й Московщину.
Найголовнiшим шляхом тут був Днiпро, яким ще за часiв Олега та Святослава руси ходили на Чорне море та до Грецiї. Пiзнiше, за часiв запорожцiв, Днiпром щороку плавали козаки з України на Сiч, а звiдтiля далi - на Чорне море, до турецьких i татарських мiст. Днiпро завжди вважався осередком запорозького життя, до нього повсякчас тулилася й Сiч. У народних пiснях Днiпро називається рiчкою славною, або Славутою; запорожцi ж величали його ще батьком або братом:
Днiпре, брате, чим ти славен?
Чим ти славен, чим ти красен?
Чи своєю довжиною, чи своєю глибиною,
Чи своєю бистриною, чи своєю шириною?
Чи крутими берегами, а чи жовтими пiсками?
А чи темними лiсами, чи зеленими лугами?
- Ой, я славен козаками, молодими бурлаками!..
Опрiч козакiв, Днiпром плавали через Запорожжя до Криму посланцi польських королiв та московських царiв, бо ця велика рiчка сягала своїми верхiв'ями та притоками земель кiлькох держав.
"Ой ти, Днiпре, ой ти, батьку,
Кажи менi всю правдоньку:
А де броди глибокiї,
А де броди мiленькiї?"
- А де кручi високiї,
То там броди глибокiї,
А де кручi низенькiї -
То там броди мiленькiї...
З устя Днiпра до вершини
Сiмсот рiчок, ще й чотири.
Та всi вони в Днiпр упали,
Днiпру правди не сказали.
Одна рiчка - Кайнарочка,
Збоку вона в Днiпр упала,
Днiпру правду розказала:
- Жалiється лиман морю,
Що Днiпр бере свою волю,
Свої гирла прочищає,
Його тонi засипає.
Плавали б Днiпром i великi судна - кораблi, коли б на цiй рiчцi не було порогiв. Так звуться тi мiсця, де iз дна на поверхню води випинаються вiд берега до берега скелi й камiння, iнодi у кiлька лав. Запорожцi налiчували порогiв менше, нiж їх нараховують нинi, а саме - дев'ять:
Кодацький, Сурський, Лоханський, Звонецький, Ненаситецький, Вовниги, Будилiвський, Лишнiй та Вiльний. Окрiм порогiв, на Днiпрi були ще й забори - такi ж самi лави скель, тiльки не через усю рiчку. Їх (шiсть) називали так: Волошинова, Стрiльча, Тягинська, Воронова, Крива й Таволжанська.
Першим порогом Днiпро спадає трохи нижче вiд устя Самари, якраз напроти Кодака, а останнiм, Вiльним, на кiлька верст вище Кiчкаса й острова Хортицi. Мiж цими порогами бiля 60 верст, i саме тут зустрiчалися перешкоди для плавання. Майже посерединi порожнистої частини Днiпра розлiгся порiг Ненаситець, або Дiд. Iз захiдного берега до схiдного, мов дванадцять разкiв намиста на шиї в дiвчини, перетинає течiю дванадцять скель, i через них перепадає дванадцятьма лавами стрiмка вода. Нелегко тут пропливати. Треба мати на човнi доброго, досвiдченого стерняра; а проте проїхати можливо, бо посерединi мiж скелями iснує так званий козацький хiд, i хоч вiн вихиляється то в один, то в другий бiк, але вмiлий стерняр може провести через порiг не лише човен, а й плiт, i навiть барку. Тiльки покропить Дiд людей пiною, налякає трохи та й пустить далi...
Найбiльший водоспад на Ненаситцi збився пiд правий берег, ближче до скелi Монастирки, i те мiсце порога запорожцi називали "пеклом".
Куди важче було козакам пiдiйматися супроти води. На кожному порозi їм доводилося перетягати човни линвами попiд берегом, а на деяких прямо брати човни на плечi й переносити їх до тихої води.
З iнших рiчок, що були шляхами, запорожцi користувалися тiльки Самарою, Вовчою i Кальмiусом. Що ж до Бугу, Iнгулу й Iнгульця, то їх скрiзь заповнювали пороги, й через те вони не годилися для вiльного пересування.
Два одвiчнi великi шляхи простягалися через запорозькi землi суходолом. Пiд шляхом не слiд розумiти сучасну дорогу з курявою та колiями. Таких, як тепер, шляхiв у давнi часи на Запорожжi не iснувало. Всi степи однаково вкривала висока, рясна трава, а ходили i їздили люди навпростець; шляхами ж називали тi степовi кряжi й долини, якi були найрiвнiшi й найменше доводилося переїздити рiчок та сторчових балок i байракiв. Бувалi люди розпiзнавали тi шляхи по степових могилах, а вночi - по зiрках.
Перший iз них - Чорний шлях - iшов од татарських перевозiв через Днiпро, що були вище Хортицi в Кiчкасi та бiля Таволжанського острова, й цей шлях простягався межею рiчок так, що Сура лишалася праворуч, а Томакiвка, Солона, Базавлук i Саксагань - лiворуч. Дiставшись верхiв'я Iнгульця та Чорного лiсу, Чорний шлях повертав на рiчку Синюху, а, пересягши її бродом бiля Торговицi, лишав Умань iз правої руки й простував далi межирiччям так, що рiчки, якi впадали в Днiпро, були справа, а тi, що впадали до Бугу, - злiва. Дiйшовши так до Пиляви, шлях повертав на захiд, на Вишневець, а далi - на Львiв i Варшаву. Вiд цього Чорного шл'яху в межах України вiдгалуджувалося чимало дорiг на схiд до Днiпра та на захiд до Бугу.
Чорним шляхом татари найбiльше наскакували на Україну, Бiлу Русь та Польщу, й мало коли траплявся такий щасливий рiк, щоб трава на Чорному шляху не запiкалася почорнiлою кров'ю вiд поколотих та побитих нiг десяткiв тисяч українських невольникiв. Тут же проливалася й татарська кров у тих випадках, коли ворога наздоганяли та пiдстерiгали на шляху запорожцi.
Другий великий шлях Запорожжя - Муравський - прямував од Перекопу на схiд, лишаючи рiчку Молочнi Води з правої, а Кiнськi Води - з лiвої руки. Далi вiн обминав верхiв'я Вовчої й, повернувши просто на пiвнiч та перетнувши Слобiдську Україну в межирiччi Днiпра й Дiнця, простував у московськi землi, на Курськ i Тулу.
Цим шляхом кримськi орди нападали на Московщину, а пiзнiше й на Слобiдську Україну, та тiльки й тут запорожцi не раз перепиняли татар i вiдбивали в них невольникiв.
Чорним та Муравським шляхами ходили не тiльки ординцi, ними ж у мирнi часи їздили до Криму польськi й московськi торговi люди й посланцi з вiйськовими залогами вiд усiх державцiв до кримського хана й вiд нього; починаючи з XVII столiття й аж до кiнця XIX цими шляхами користувалися ще й українськi чумаки.
У пiзнiшi часи вiд Сiчi Запорозької був пробитий ще й шлях до Гарду на рiчцi Буг, та й повз усе Запорожжя пролягало чимало чумацьких, якими возили з України на Сiч крам, з Дону - рибу, а з Криму - сiль.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України