ПРО ПОЧАТОК КОЗАЧЧИНИ ТА БОРОТЬБУ ЇЇ З ТАТАРАМИ Й ТУРКАМИ (1483-1590 РОКИ)

САМIЙЛО ЗБОРОВСЬКИЙ

Пiд час вiйни короля Стефана Баторiя з московським царем Iваном Грозним на Запорожжя прибув знатного роду шляхтич Самiйло Зборовський. Року 1583-го, щоб вислужитись у короля, вiн почав зноситись iз запорожцями, пiдмовляючи їх iти з ним на пiвденнi московськi мiста. Козакам Зборовський був вiдомий як добрий вояка, i вони покликали його на Сiч.

Зборовський нiчого доброго й славного на Запорожжi не вчинив, i про нього не варто було б i згадувати, коли б те перебування на Сiчi не описали його польськi приятелi, якi освiтили й нам життя запорозьких козакiв у тi часи.

Перш за все iз тих описiв ми знаємо, що Сiч року 1583-го мiстилася на островi Буцький, що тепер зветься Томакiвським. Вiн лежить на Днiпрi проти устя рiчки То-макiвки на межi Великого Лугу та Лугу Базавлугу. Вiд правого берега острiв Буцький вiдмежовується протокою Днiпра Ревуном, двома озерами та Чернишiвським лиманом, а з пiвдня ж його миє Днiпрова протока Рiчище й широкий, на десять верстов, луг або, по-теперiшньому, плавня. Середина острова здiймається високою горою, що до берегiв сходить помалу й тiльки побiля Рiчища спадає кручами.

На островi був добрий степ, де можливо було випасати чималi табуни коней; його ж байраки та береги ще в XIX столiттi рясно вкривали дуб, груша та кислиця. Сiч Запорозька стояла на пiвденному боцi, бiля Рiчища, де сiчовi окопи збереглися й до наших часiв.

Доступитися до Запорозької Сiчi на Бучацькому було нелегко, бо протока Ревун доволi широка й перейти її оружною рукою було б неможливо. Гармати хоча й могли дiстати острова, та, як видно з плану, Сiч ховалася за високою горою й могилами. Пiдiйти ж до Сiчi з боку Рiчища годi було й думати, бо там на цiлу милю слалися непролазнi пущi плавнiв.

Запорожцi зустрiли Зборовського аж у порогах i провели до себе на Сiч та, зiбравши за кiлька днiв раду, привiтали його урочистими промовами, вихваляли його лицарство та завзяття й, обравши гетьманом, почали лагодитися до походу на Молдову.

Чутки про заходи Зборовського невдовзi дiйшли до кримського хана та до молдавського господаря, й обидва вони, боячись, щоб запорожцi не розгромили їх, прислали на Сiч своїх посланцiв. Господар пообiцяв подарувати Зборовському 500 коней, аби вiн одмовився вiд цього походу; кримський же хан вiдступав йому Молдову, аби запорожцi не воювали з татарами.

Зборовський запевнив посланцiв, що не думає йти нi на Молдову, нi на Крим, i, разом з тим, просив татарської допомоги в походi на Московщину. Та ханськi посланцi вiдповiли на це, що вони не можуть на це пристати, бо з наказу султана хан має виступати проти персiв, i вiн був би дуже радий, коли б i Зборовський пiшов на перську землю спiльно з ордою.

Далекий од iдей козацтва i охочий до авантюр, знатний польський шляхтич, не спитавши волi сiчового товариства, згодився на спiлку з ханом. Та це порушення звичаїв Запорозького Вiйська, де воля була вища за владу гетьмана, не минулося Зборовському марно: козаки, довiдавшись про його вчинок, скликали раду й почали дорiкати гетьмановi за спiлку з бусурманами, що мучать у неволi сотнi тисяч їхнiх братiв; коли ж гоноровитий шляхтич став погрожувати, що примусом поведе запорожцiв на персiв, то козаки вхопили його в свої дужi руки, насипали в пазуху пiску й хотiли кинути в Днiпро. Але Зборовський зумiв якось одпроситися i, скорившись волi ради, зрiкся спiлки iз ханом.

Тим часом вiйна Польщi з Московщиною скiнчилася, i Зборовський, не знаючи, що робити на Запорожжi, вирядив 2500 козакiв у верхiв'я Бузького лиману, куди молдавський господар обiцяв вислати йому коней, а сам iз частиною вiйська на кiлькох десятках байдакiв виплив Днiпром у Прогної. Минаючи Аслам-город, Зборовський запевнив туркiв, що не буде воювати проти татар, i тi пустили козакiв далi без перешкоди.

Зборовський справдi не мiг зачiпати татар i туркiв, бо мав уже вiд своїх приятелiв листи про те, що король дуже гнiвається на нього за цей похiд; але бути iз запорожцями бiля татар i не зчепитися з ними - було неможливо, бо сiчовики не мали сили спокiйно дивитися на них. Через те сталося так, що комоннi козаки, йдучи до Бугу, зразу ж, по шляху, почали бити випадкових туркiв i тим збентежили Очакiв.

Не вiдаючи про те, Зборовський набрав у Прогноях декiлька байдакiв солi й вирядив їх на Сiч; сам же з iншими поплив лиманом до мiсця, куди мало пiдiйти комонне вiйсько. Та тiльки тут сталася пригода. Сподiваючись на лихо вiд походу козакiв, турки вже пiдстерiгали їх у Бузькому лиманi з десятьма галерами та кiлькома десятками сандалiв i, побачивши своїх запеклих ворогiв, зразу ж почали громити запорозькi чайки з гармат.

Тiкати запорожцям було нiкуди. В запалi вони кинулися, було, штурмувати галери, але турецькi сандали чинили їм перешкоди, а галери своєю пальбою знищували козакiв i навiть топили їхнi чайки.

Побачивши, що скрута, запорожцi примчали до берега i, поховавши чайки в шелюгах, позалягали на кручах у ямах, що їх повиривали вепрi.

Радiючи з того, що зненацька застали запорожцiв, турки хотiли всiх їх захопити в полон i з тим висадили частину вiйська на берег, та козаки не далися до рук туркам, а вдаривши на них, як один, багатьох повбивали, а решту ж загнали назад на галери.

Вiдбившись од туркiв, запорожцi пiшли понад лиманом угору, гадаючи сполучитися зi своїм комонним полком, аж тут знову лихо: зi степу набiгло чимало татар i давай закидати стрiлами; до того ж iз лиману зненацька вдарили турецькi гармати.

Тяжко довелося запорожцям одбиватися аж до ночi; коли ж стемнiло, вони повернулися до своїх чайок, позносили на них поранених товаришiв i, спустивши човни на воду, почали потай обминати турецькi галери. Та й цього разу не пощастило запорожцям: бiльшу частину вiйськових чайок турки захопили i, перебивши чимало товариства, забрали решту в неволю. Врятувалося тiльки вiсiм чайок iз Зборовським, i вони пiднялися до устя Бугу, де й з'єдналися з кiннотою, що нiчого не знала про пригоди свого невдалого гетьмана.

Деякий час Зборовський шукав тут молдавських посланцiв, але, не знайшовши нiкого, мусив понад Бугом вертати на Україну, тяжко бiдуючи на безхлiб'ї. Незадоволенi Зборовським, який погубив стiльки товариства, запорожцi скинули його з гетьманства й, обшарпанi та голоднi, пiшли на Сiч; Зборовського ж iз наказу короля 1584 року було схоплено, привезено до Кракова й там покарано на смерть за те, що збентежив Туреччину.