Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький
Післямова
Великий гетьман Богдан Хмельницький відійшов у вічність о 5-ій годині ранку 27 липня 1657 р. Звістка про це глухою тугою віддалася в Україні. Поховати небіжчика зібралося “безліч люду, а найбільше людей військових”, які “плакали багато над труною вождя свойого”.
Смерть Богдана стала великою втратою для відновленої його невтомними стараннями української державності. Молода Українська козацька держава, найвеличніший плід його генія, осиротіла. Осиротіла в той час, коли, здавалося б, ще трохи - й вона остаточно зіпнеться на ноги. Не судилося. Молоде вино - нова українська еліта - до кінця не вибродило. А далі не вистачило такої залізної руки, яку мав Богдан, щоб втихомирити розбурхане війною козацьке море й таки викристалізувати еліту - скелет будь-якої нації й держави. Еліту, яка б гідно несла прапор українства, для якої на першім місці були б інтереси держави, а не власні маєтності. Відтак розбрелася старшина по своїх закутках, воюючи між собою та шукаючи підтримки по закордонах. “Від Богдана до Івана не було гетьмана”, - такою в пам’яті народній закарбувалася трагічна доба Руїни, яка труснула Україною в 1658-1676 pp. Як гірко писав згодом оцей Іван - Мазепа - у своїй знаменитій “Думі”, “през незгоду всі пропали, самі себе звоювали”.
Але такий перебіг подій не применшує заслуг Богдана. Розпочавши зі звичного вже для України козацького повстання, він залишив по собі у спадок НЕЗАЛЕЖНУ ДЕРЖАВУ. І цим сказано все.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України