Серія "Великі українці" - Богдан Хмельницький

Переднє слово

В українській історії не раз бували просто таки фатальні моменти. Це коли наша еліта переходила на бік сильнішого сусіда й полишала матір-Україну напризволяще. Здавалося тоді, що українці приречені розчинитися в чужій народній стихії й саме ім’я українське навіки щезне з лиця Землі. Такі часи український світ переживав тричі. У XVII ст. набирало ходи спольщення старої української еліти - князів, панів та бояр-шляхти. Наприкінці XVIII - середині XIX ст. на стежку зросійщення масово ступила нова еліта - колишня козацька старшина, а Російська імперія перегодом взялася викорінювати українську мову. Зрештою, за СРСР справжня національна еліта була вимордувана, розстріляна, виселена, а тотальне знищення всього українського набуло особливо потворних форм.

Та кожного разу стиснуту “до не можу” пружину вдавалося випрямити. Українська земля народжувала велетів духу, яким судилося надавати українству нового дихання, наснажуючи на боротьбу за те, щоб позбутися поневолювачів і стати господарем у власній хаті.

Одне з пайпочесніших місць у цьому гроні, безумовно, належить Богданові Хмельницькому. Син дрібного шляхтича, вихований у козацькій стихії, Б. Хмельницький зумів стрибнути через голову й повернув Україні те, що розтринькала стара українська еліта - князі й шляхта, - власну ДЕРЖАВУ.

Природа щедро відміряла йому талантів, щоб перетворити звичайне козацьке повстання на українську Національно-визвольну війну, у горнилі якої народилася Козацька держава. Нін досяг визнання цієї держави близькими і не дуже християнськими сусідами. Вперто й послідовно обстоював ідею згромадження під власною булавою усіх українських етнічних земель. Залізною рукою стримував анархічні порухи норовливих козацьких низів, не даючи розхитати підвалин держави. З верхівки козацтва та зі шляхти, яка підтримала війну, створював нову українську еліту.

Дитя свого часу, подеколи бував Богдан надміру жорстоким. Міг легко скарати на горло. Задля того, щоб зберегти для перемог квіт своєї армії, пускав попереду на ворога погано озброєних селян. Мусив дозволяти союзникам-татарам брати ясир з українських земель. Але залишив по собі ДEРЖАВУ. За тогочасними уявленнями - НЕЗАЛЕЖНУ. Пам’ять про неї не затерли пі старанне викорчовування Росією будь яких ознак козацької державності, ні фальшиві захвалювання російської о розливу про Богдана як нібито поборника злиття України та Росії, ні замовчування в радянські часті навіть самого факту існування Української козацької держави.

Сучасники визнавали геній Богдана, називали “рятівником усієї Русі” (тобто України), “руським Моісеєм”, “батьком вітчизни”, “від Носа даним”. Та, мабуть, найвеличнішу оцінку Б. Хмельницькому дав через півтора століття невідомий автор знаменитої “Історії Русій”: “Таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих йот намірів і призначень. Він... Отчизну свою і народ так любив, що спокоєм своїм, здоров’ям і життям завше йому жертвував без найменшого нарікання. Словом сказати, був найліпший у народі верховний начальник, а у війську безприкладний вождь”. Попри весь свій пафос така оцінка влучно передає одне феноменальне значення Богдана Хмельницького дня долі українського світу.