Історія торгівлі, податків та мита

ІТАЛІЙСЬКІ КОЛОНІЇ ЧОРНОМОРСЬКОГО РЕГІОНУ В ХIII-XV ст.: МІЖ ВІЗАНТІЄЮ І ТРАПЕЗУНДОМ

Господаренко Оксана Валеріївна

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Проникнення Венеції в Чорне море, навіть після IV хрестового походу, було повільним та неінтенсивним. Спроб створити торговельні факторії в першій половині XIII ст. майже не було. Торгові інтереси ж Генуї в період панування венеційців над протоками були незначними.

Після 1261 р. спостерігаємо протилежну ситуацію. Організація факторії в Константинополі й привілей безмитної торгівлі дозволили генуезцям створити фундамент для комерції в чорноморському регіоні та, як наслідок, встановити зв’язки з Трапезундською імперією. Крім Трапезунда, в межах імперії генуезці торгували у Ватиці (Фатса), Симіссо (Самсун), Ло Ваті (Батумі) та інших містах. Торговельні станції Трапезундської імперії генуезці використовували для встановлення зв’язку з Кримом.

Утвердження генуезців в Трапезунді відноситься до останньої третини XIII ст. У першій половині XIV ст. генуезці прагнули закріпитися на берегах Понта і забезпечити собі найбільші привілеї, включно до повного звільнення від комерккаріїв. Ці максималістичні спроби незмінно зустрічали опір з боку трапезундських імператорів, що і викликало збройні конфлікти 1304, 1313— 1314 рр., які завершувались компромісами.

У ході громадянської війни в Трапезунді генуезцям вдалось посилити свої позиції і домогтися повернення їм території та фортеці Леонтокастрон. Проте наслідки розгрому генуезької факторії, двох війн з Венецією, погіршення умов торгівлі з Персією привели до ослаблення генуезької комерції в другій половині XIV ст.

З її пожвавленням в XV ст. Генуя робить спроби домогтися провідних позицій в Трапезунді. Серйозної поразки Трапезундській імперії було завдано в 1415-1418 рр. Проте трапезундські імператори змогли використати зовнішньополітичну ситуацію, уникнути виплати контрибуції і разом з тим збройного конфлікту. Зміцнення внутрішнього становища Трапезундської імперії, система її політичних альянсів, зміна міжнародної ситуації із зростанням османської загрози змусили Геную застосувати іншу тактику і перейти від політики військового тиску до гнучкої, малоефективної економічної боротьби.

Зміна головних напрямків зовнішньої політики Трапезундської імперії пов’язана з ім’ям Олексія II. Відтепер він не шукав підтримки Андроніка Палеолога, імператора Візантії. Олексій II не підтримував антивенеційської політики Іоанна II і пішов на союз з Венецією, скріпивши його хрисовулом 1319 р.

Характеризуючи венеційську торгівлю в чорноморському регіоні треба відзначити, що систематична навігація здійснювалася лише до Тани й Трапезунда, й укріплені фондако венеційців протистояли мережі генуезьких колоній. Політика Олексія III щодо венеційців, перш за все, полягала у протиставленні їх генуезцям, втілюючи все це в політику “еквівалентів” при визнанні з боку італійців трапезундського суверенітету.

Отже, Трапезунд, спираючись на внутрішні ресурси, використовуючи складну систему міжнародних зв’язків, зміг в більшій мірі, ніж Палеологівська Візантія, зберегти свої позиції в економіці, торгівлі, політиці.