Історія торгівлі, податків та мита

ХОЗАРСЬКО-НОРМАНСЬКА ТОРГОВЕЛЬНА МЕРЕЖА СХІДНОЇ ЄВРОПИ ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК ДАВНЬОРУСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Виноградов Геннадій Миколайович

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Сформульована тема, як неважко помітити, складається з кількох проблемних блоків, кожен з яких має тривалу та потужну дослідницьку традицію, містить велику кількість нерозв’язаних та дискусійних питань в царині теоретико-методологічних, конкретно-історичних, джерелознавчих, історіографічних та інших студій; тільки одна критично-аналітична оцінка зазначених проблемних сегментів теми потребувала б спеціальної уваги та немалих дослідницьких зусиль. З огляду на це, автор свідомо торкнеться тільки низки аспектів, сфокусованих навколо провідної ролі торговельної інфраструктури Східної Європи, створеної протягом VIII-ІХ ст., з одного боку, зусиллями Хозарського каганату та норманів, а з іншого, зацікавленої слов’янської та фінно-угорської племінної верхівки регіону, в формуванні провідних засад давньоруської державності.

У кількох попередніх публікаціях ми спробували обґрунтувати гіпотезу стосовно того, що ґенеза та подальше формування Давньоруської держави були не стільки і не тільки сукупністю хрестоматійних соціально-економічних, суспільно-політичних та інших об’єктивних процесів, а, насамперед, результатом практичного втілення оригінального геополітичного проекту, за яким стояв, без перебільшення, унікальний у світовій історії компроміс Хозарського каганату, створеного за ініціативою Візантії під тиском арабсько-мусульманської загрози, з норманами (вікінгами, варягами), яких агентура каганату стала з початку VIII ст. активно спонукати до жвавої діяльності з метою утворення ефективної торговельної мережі в межах усієї християнської цивілізації для результативного протистояння ісламу. Наслідком цього стала безпрецедентно швидка “нормалізація” ледь не усієї Європи, в тому числі безпосередня участь вікінгів (спочатку переважно як охоронців купецьких караванів та дипломатичних місій з отриманням відповідних комісійних, пізніше, по мірі збагаченням досвідом та капіталами, - ж активних та самостійних суб’єктів державотворення) у створенні на східноєвропейських теренах так званого шляху “з варяг в греки” та, зрештою, Давньоруської держави на чолі з норманською династією; з огляду на зазначені обставини, закономірність утвердження на Русі та престижність саме варязької за походженням панівної верстви безсумнівна.

Взаємовигідний хозарсько-норманський компроміс, який відносно стабільно підтримувався у Східній Європі до завоювання Олегом Києва у 882 р., а потім ж своєрідний умовний нейтралітет існував до приєднання Хозарського каганату до Русі Святославом Ігоревичем наприкінці 60-х рр. X ст. (останній, на нашу думку, як право на хозарську державність використав болгарське походження свої матері Ольги, оскільки саме “бренд” Болгарського каганату ж правового підгрунтя Хозарії, Волзької Булгарії та власне Болгарії на Дунаї використовувався давньоруським князем для обгрунтування претензій на згадані території ж законні складові Русі), став провідним фактором формування Давньоруської державності в силу об’єктивних політичних, економічних, суспільних причин та, що теж важливо у нашому випадку, географічних реалій. Чисельні слов’янські, фінно-угорські (в лісовій та лісостеповій смугах), арійські, тюркські та мадярські (в степових теренах) племінні союзи Східної Європи мали відносно високий, як для тих часів та умов, рівень соціально-економічного розвитку, оригінальну суспільну організацію та культуру, проте із-за особливостей східноєвропейського ландшафту з домінування лісів та боліт, великих відстаней між населеними пунктами, відсутності регулярних та ефективних комунікацій між племенами державотворчі тенденції об’єктивно були суттєво уповільнені та ускладнені у порівнянні з регіонами Західної та Центральної Європи. Тож торговельна мережа, досить швидко утворена під впливом вказаних чинників протистояння християнської та молодої ісламської цивілізацій хозарськими євреями та норманами переважно вздовж річкових систем Східної Європи, зв’язавши басейни Балтійського, Чорного, Азовського та Каспійського морів (до цього доцільно додати і так званий шлях “з хозар в німці”, існування якого переконливо обґрунтував О. Назаренко), почала відігравати роль своєрідної кровоносної системи, що об’єднала в єдиний комунікативний вузол зазначені племінні союзи з віддаленими регіонами християнської та ісламської ойкумени, адже представники останньої, попри існуючі релігійні та політичні протиріччя, не тільки брали активну участь у торгівлі з християнськими країнами, але й були основними постачальниками монетного срібла.

З огляду на це, роль, з одного боку, скандинавів, а з іншого, хозарів в державотворчому процесі Русі виглядає не тільки невипадковою, але й, без перебільшення, вирішальною. Стає зрозумілим, чому порівняно малочисельні нормани та хозарські іудеї не тільки посприяли утворенню регулярних та стабільних взаємовідносин між племінними союзами Східної Європи, але й тісно зв’язали регіон з іншими частинами християнського та ісламського світу, забезпечивши у такий спосіб пришвидшене утвердження міжнародного статусу Русі. Під запропонованим кутом зору переконливішими починають виглядати і утвердження на Русі саме норманської династії Рюриковичів, в чому не було нічого випадково чи образливого для місцевої племінної верхівки, і активна роль Хозарського каганату як принципово важливої складової правового та династичного підгрунтя Давньоруської державності. Торговельна інфраструктура ще до юридичного оформлення статусу Русі як повноцінної за критеріями Середньовіччя держави утворила необхідні підвалини для поступової розбудови в зручних для здійснення керівних функцій місцях адміністративних, військових, релігійних та податкових центрів на місці колишніх хозарсько-норманських торговельно-ринкових осередків, максимально сприяла налагодженню регулярних та стабільних стосунків між регіональними та етнічними складовими країни.