Історія торгівлі, податків та мита

КОЗАКОЗНАВЧІ СТУДІЇ ЛЮБОМИРА ВИНАРА: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ

Кудінов Юрій Миколайович

Київський університет імені Бориса Грінченка;

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”

Любомир Винар, американський вчений українського походження, вважається фахівцем, який своєю самовідданою працею збагачував новими концепціями український історичний процес другої половини XVI - початку XVIII ст. Його першими кроками у науку були дипломна робота “Походи українських козаків на Молдавію в другій половині XVI-го століття” (1954) і дисертація “Українсько-молдавські відносини в другій половині XVI століття” (1956).

Серед козакознавчих зацікавлень Л. Винара виокремлено такі: проблеми козацького стану, роль козацтва у боротьбі за незалежність України (середина XVII - початок XVIII ст.), історіографічні та джерелознавчі студії. Зокрема, такий принцип поділу наукових тем вміщено у колекції його матеріалів (Винар Л. Р. Козацька Україна. Вибрані праці / Ред. В. Степанков, упор. А. Атаманенко. - К. - Львів - Нью-Йорк - Париж, 2003. - 677 с.; іл.).

Як вірно стверджував дослідник, “українська історія була дочіпкою російської”. Північноамериканські вчені аж до другої половини 1980-х рр. дотримувалися дореволюційної російської схеми або модифікованої радянської моделі трактування козаччини, заперечуючи його державотворчий потенціал як сили, що здатна створити самобутню незалежну Українську державу. Із-за того, що еміграційна історіографія була переважно україномовною, її називали націоналістично орієнтованою. Хоча більшість праць вченого україномовні, однак, щоб розвіяти міфи, деякі дослідження Л. Винар вирішив написати англійською мовою, як-от переклад “Щоденника” австрійського посланця до козаків Е. Лясоти, англо-українські зв’язки середини XVII ст.

Крізь призму його наукової творчості проходить тема молдавського вектору козацької політики: від Дмитра Байди-Вишневецького до Богдана Хмельницького. Останній прагнув реалізувати план династичного союзу з Молдавією, щоб стати удільним князем, формально залежним від Османської імперії (молдавсько-української держави). У Л. Винара узагальнено стимул і причини козацьких походів на Молдавію. По-перше, природна експансія українського населення на південь. По-друге, значний відсоток українського населення на молдавських землях. По-третє, геополітичний аспект у плані антитатарського опору з боку можливої козацько-молдавської держави.

Іншим аспектом стала участь козацтва у європейській антитурецькій коаліції. Л. Винаром детально висвітлено переговори між козаками та посланником австрійського цісаря Рудольфа II у 1590-х рр. - Е. Лясотою. Ці події знаменують самостійну політику козацтва без зважань на Польщу. Вчений використав важливе джерело - записки Е. Лясоти 1594 р.

Крім того, особливої ваги набуло дослідження постаті племінника І. Мазепи - А. Войнаровськош, який прагнув використовувати зв’язки з європейськими дворами у становленні Української держави.

Важливим аспектом зацікавленості козаччиною була його періодизація. Л. Винар наголошував, що М. Гру шевський та Д. Яворницький у періодизації козацької доби вповні не відобразили поступальний розвиток та взаємостосунки городового та запорозького козацтва. Історик виділив чотири періоди: 1) Початковий період (кінець XIV - початок XV ст.). Козакування, козаки як економічна та військова категорія; 2) Ранній період (1500-1575 рр.). Оформлення козацтва як соціальної категорії; 3) Розквіт (1590-ті - 1648 рр.). Козацтво як політична сила; 4) Козацько-гетьманський (друга половина XVII - XVIII ст.). Козацтво - категорія державно-політична.

Отже, новаторством історика є системне дослідження молдавського вектора політики козацьких лідерів XVI-XVII ст., оцінка позицій Ватикану та Австрії в антитурецькій коаліції та участі козацтва у ній, проблема періодизації козацької історії, оцінка лідерам-державникам - Б. Хмельницькому та А. Войнаровському, які прагнули утримати Військо Запорозьке як геополітичну реальність Центрально-Східної Європи.