Історія торгівлі, податків та мита

ПРАКТИКА СТЯГНЕННЯ ПРОДПОДАТКУ НА ПОДІЛЛІ В 1921-1923 рр.

Олійник Микола Петрович

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Остаточне встановлення радянської влади на Поділлі в листопаді 1920 р. супроводжувалося поширенням на нього продрозкладки. Це, як і в інших регіонах, викликало невдоволення мешканців краю та масовий повстанський рух (весною 1921 р. на Поділлі діяло понад двадцять великих загонів). Заміна в березні 1921 р. продрозкладки продовольчим податком не змінила ситуації. Первісно ним мали обкладати лише зернові культури, але до літа ним обклали й інші культури та навіть сіно і солому. Він мав стягуватися не відразу, а з нового врожаю. Крім того, методи здійснення продподатку залишалися попередніми - “опис, арешт і продаж на публічних торгах майна”; “репресії судового та карального характеру”. До того ж дії загонів по викачуванню продподатку супроводжувалися масовими безчинствами і викликали не лише невдоволення, але й бродіння серед селянства. Селяни скаржилися, зазначалося в кінці грудня в 1921 р. у бюлетені №21 інформаційного відділу Кам’янецької прикордонної надзвичайної комісії про політичний стан у повіті, “на надто круті заходи, які застосовували до несправних платників у вигляді конфіскації майна тощо”, а в с. Брага на своєму сході навіть оголосили продагентам, що продподатку більше не дадуть. Досить часто, з метою мінімізації продподатку селяни приховували розміри земельних наділів, з яких вираховувався податок. Масштаби цього явища були настільки значними, що місцеві органи влади, зокрема Новоушицький повітвиконком, впродовж січня 1922 р. ухвалювали: “Зобов’язати повпродком видати наказ і розіслати його у волості, щоб він дійшов до кожного села, з тим, що якщо сільська громада того чи іншого села протягом двох днів з моменту ного отримання, на місці не вияснить хто саме з селян приховав землю і в якій кількості, то за це відповідає вся громада круговою й вносить весь продподаток за всю кількість прихованої землі”. Вже в лютому 1922 р. широкий пленум Кам’янець-Подільського повітвиконкому відзначав, що реалізація продподатку через колективне обложения є “розумним і доцільним”. Зазначимо, що села, які збирали “продподаток у 100 відсотків без всякого оружного натиск з боку влади” заносилися на Червону дошку.

Як турботу про селянство влада подавала заміну всіх видів продподатків у квітні 1922 р. єдиним натуральним податком. Оскільки селяни не вірили в таке “ощасливлення”, то влада почала широко застосовувати випробуване ще за царату розміщення на постій військ коштом самих селян. Порядок здійснення стацій передбачався “Циркуляром про застосування збройної сили при масових ухиляннях населення від внесення продподатку Інструкції по проведення єдиного натурподатку від 7 червня 1922 року”.

Суттєво ускладнювали проведення продподаткової кампанії зловживання представників влади. Так, голова Баговецької волвиконкому “тов. Сидоренко багато арештовує громадян бідняків, ходив з дому в дім і находив у бідняків по 1-2 пуди хліба і починав кричати, ругатись і погрожувати нагайкою біднякам і говорити що через якщо не віддані останній хліб то я тебе провчу”. Голова ж сільради с. Савинець Кам’янецького повіту “Давид Майковський здійснював махінації з продподатком, які дали йому 1600 пудів лишнього хліба і змогу розпочати будівництво двохповерхового будинку та мати 18 моргів землі, а платити лише за чотири”.

Ще одним видом неофіційного продовольчого податку було “самообкладення нетрудових елементів на користь голодуючих” запроваджене Центральною комісією допомоги голодуючим 2 січня 1922 р. після узагальнення практики, зокрема, Гайсинського, Жмеринського, Проскурівського повітвиконкомів та Подільського губвиконкому, обкладення населення містечок певними продовольчими пайками. З осені 1922 р на Поділлі були запроваджені “голодні паспорти” для нетрудових елементів.

Таким чином, аналіз практики реалізації на Поділлі продподаткової політики в перші роки непу засвідчив її неефективність, насильницький характер, що й зумовило необхідність переходу з кінця 1923 р. на грошові форми стягування податків з одночасним зменшенням їхніх розмірів.