Історія торгівлі, податків та мита

ПОЧАТКИ ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ ДРУГОЇ УНР

Васковський Ростислав Юрійович

Академія митної служби України

З відновленням наприкінці 1918 р. Української Народної Республіки нова влада приступила до оновлення персонального складу міністерств. Як зазначав міністр внутрішніх справ О. Мицюк в обіжнику по канцелярії відомства, це було викликане “не якимись особистими упередженнями проти тих осіб, які при гетьманському режимі служили по канцеляріях”, а тим, що “гетьманський уряд по узурпації влади... повикидав був з установ республіки урядовців і понаповняв міністерства петербурзькими «фахівцями», а також місцевими прихильниками гетьманщини”. Цілком резонно, що новий уряд “не міг в своїй праці опиратися на такі робочі сили і тому визнав за необхідне розпустити особистий склад канцелярій і заповнити їх республіканськими робочими силами”.

Зрозуміло, що подібне рішення не було зініційоване особисто міністром внутрішніх справ. О. Мицюк виконував постанову Директорії від 14 січня 1919 р., згідно з якою всі призначені за доби Гетьманату чиновники негайно мусили бути звільнені зі своїх посад. Водночас вказувалося, що цих звільнених дозволялося знову брати на службу, але тільки “при умові рекомендації їх громадськими організаціями чи відомими громадянами”.

Однак, як слушно відмічає Б. Андрусишин, “справа рухалась помалу, що добре видно на прикладі міністерства праці, у якому обмежилися зміною міністра. До апарату міністерства руки не доходили, і його склад залишився майже без змін”. Причиною цього були проблеми, що потребували першочергового вирішення, й однією з них була загроза економічної розрухи. Після вступу республіканських військ до Києва припинив свою роботу цілий ряд заводів, фабрик, майстерень столиці. Наприкінці грудня 1918 р. власники багатьох з них оголосили про закриття з 1 січня нового року своїх підприємств і звільнення робітників - це рішення пояснювалося браком електроенергії та нестачею сировини.

Аналізуючи причини економічної кризи, що спіткала Україну за доби Директорії, радянський дослідник І. Рибалка бачить їх у тому, що, “зберігши старий, буржуазний, антинародний апарат, Директорія залишила недоторканим і весь буржуазно-поміщицький лад... При повній підтримці Директорії фабриканти і заводчики робили все для того, щоб зломити волю трудящих”. На нашу думку, вчений помиляється. Щодо твердження про збереження Директорією старого, буржуазно-поміщицького ладу, то його заперечує вже сам текст її декларації. Не було також і ніякої підтримки урядом УНР фабрикантів і заводчиків у справі “зламу волі трудящих”. Навпаки, вже 9 грудня, тобто ще до перемоги повстання, Директорією був скасований обіжник міністра праці Гетьманату Ю. Вагнера від 29 червня 1918 р., котрим обмежувалося право коаліції та страйку окремих груп робітників, права робітничих комітетів щодо впливу на організацію внутрішнього розпорядку підприємств тощо. І нарешті, 31 грудня 1918 р. Є. Коновалець (призначений комендантом Києва) видав наказ, за яким: “1) усі заводи, фабрики і майстерні, що припинили з 14 грудня ц. р. своє функціонування, повинні негайно відновити роботу; 2) жодне заводське управління не повинно зупиняти роботу без дозволу міністерства праці; 3) усі робітники, звільнені з 14 грудня заводськими управліннями, мусять бути негайно узяті та допущені до роботи”. За невиконання цього розпорядження винні мали притягатися до відповідальності за законами воєнного часу.

Ще однією спробою з боку нової влади виправити становище у промисловості було рішення про утворення на початку січня 1919 р. Українського національного торговельно-промислового союзу. Його завданнями проголошувалися сприяння республіці “в її державному будівництві, а головне - допомога розвиткові української торгівлі і фабрично-заводської промисловості”. Це робилося, за словами організаторів союзу, з метою “дати заробіток сотням тисяч робітників на Україні і цим припинити поширення анархії”.

Але всі ці заходи мало чим допомогли, і уряд був змушений утворити 21 січня спеціальну комісію по закриттю підприємств. Таким чином, керівництво республіки всіляко намагалося виправити становище та, як ми бачимо, не тільки покращити економічну ситуацію в країні, але й захистити робітників від сваволі підприємців - адже, як зазначалося у “Декларації Директорії УНР”, нова влада сподівалася, що робітництво “в боротьбі за визволення всіх працюючих... щиро та дружньо прилучиться до всього трудового народу України”.