Історія торгівлі, податків та мита

МИТО НА СІЛЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЛОБІЮВАННЯ ІНТЕРЕСІВ У РОСІЙСЬКО-ЗАПОРОЗЬКО-КРИМСЬКИХ ВІДНОСИНАХ (СЕРЕДИНА ХVIII ст.)

Слісаренко Олександр Миколайович

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

У 1754-1755 рр. в Російській державі було здійснено масштабну митну реформу, що ліквідувала внутрішні митні кордони. Ця реформа розпочала економічне поглинення Росією Гетьманщини шляхом включення її до єдиного імперського (всеросійського) ринку. Правда, адміністративні заходи не могли перемогти господарської доцільності, тому господарство Гетьманщини та Запорозької Січі продовжувало існувати звичайним життям. Це, зокрема, стосувалось торгівлі сіллю. Сіль продовжувала залишатись найдешевшим та найдоступнішим харчовим консервантом, а отже - прибутковим товаром для державного Скарбу як Росії, так і Гетьманщини.

До 1755 р. у Гетьманщині діяло 20-копієчне мито на віз солі, запряжений 4-ма волами (щонайменше - 100 пудів вантажу). З ліквідацією митних кордонів між Україною та Росією сіль почала обкладатись збором у 10 кой. з пуда, тобто у 50 разів дорожче! Ці кошти безпосередньо надходили до російської казни, а не до гетьманського Скарбу. Суб’єктом митного збору стали якраз запорожці, що займалися довозом солі з Криму. У міжвоєнний час (1740-1768 рр.) вони займалися активною торгівлею, продаючи до Криму та Туреччини значні гурти худоби. Торгівля велась на татарські гроші, які потім йшли або на закупівлю солі у Криму, або ж на позики чумакам, які їхали до Криму з Гетьманщини. Фактично, здійснювався обмін валют, бо з 1731 р. діяла заборона на вивіз з Росії срібної монети. Тому чумакам доводилося обмінювати срібну російську монету на татарські башлики, адже у Кримський ханат вони допускалися лише після ретельного митного огляду на Микитинській заставі (зараз - Нікополь). У сам чумацький промисел було втягнуто майже третину запорожців - до 5 тис. осіб, які споряджали на Гетьманщину валки до 100 і більше возів. За вторговані кошти вони й купували військове спорядження. Сплата 10-копійчаного мита здійснювалась на російських форпостах, що відмежовували землі Вольностей Запорозьких від земель слобідських полків та Полтавського полку.

Проявляючи послідовність, Російська держава намагалась припинити цю торгівлю тими ж таки адміністративними заходами. Зокрема, у 1767 р. під час засідань Уложенної Комісії, воронезький делегат С. Севастьянов виступив з пропозицією заборонити вивіз солі з Криму в Україну, а з оз. Манич - у Військо Донське. Натомість створювалась монополія на вивіз казенної солі з оз. Ельтон через Саратов та Дмитрівськ (зараз - Камишин). Цей промисел існував і раніше, і у ньому помітну роль відігравали українські перевізники, адже вільних перевізників з власне росіян було небагато, та й возили вони сіль переважно Волгою. Через існуючі пільги уникали оподаткування й донські козаки, які постачали сіль до Ростова. Вони, разом з українськими чумаками, фактично займалися внутрішньою контрабандою в Росії, де з цим явищем малоуспішно боролися спеціальні команди від Головної сольової контори.

У 1759 р. було видано указ Сенату про тимчасову передачу постачання солі з Ельтону до України та Слобожанщини воронезькими купцями. Ціна підряду складала 14-21 коп. за пуд. Певно, прибутки того періоду й надихнули С. Севастьянова на подібну пропозицію. Зрештою, він погоджувався залишити довіз солі з Криму, але “чтобы от продажи соли в учрежденных в Саратове, в Дмитровске и в других местах магазинах подрыва и ущерба казне быть не могло, к означенной 10-ти копеечной пошлине сделать надбавку, сообразуясь с установленной в упоминаемых магазинах надбавкою”. Таке вирішення проблеми однозначно надавало переваги воронезьким купцям як транзитерам солі з Ельтону до України та Слобожанщини, одночасно підриваючи економічну спроможність запорожців та донців і позбавлявши Кримський ханат невеликого джерела срібної валюти, що контрабандою все ж потрапляла до Бахчисараю. Не дивно, що українські депутата блокувалися з запорізькими й одностайно висловились проти відверто лобістського проекту.

Хтозна, чим закінчилися б ці дебати, але у 1768 р. спалахнула війна з Османською імперією, по завершенні якої Січ було знищено, а невдовзі ліквідовано було й Кримський ханат.