Історія торгівлі, податків та мита

СТРУКТУРИЗАЦИЯ ТА ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ КУПЕЦТВА В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII-XVIII ст.*

Гуржій Олександр Іванович

Інститут історії України НАН України

Історія купецтва на українських теренах не лише своєрідна, а й унікальна. На процес його формування як стану неабияк впливало перебування українських регіонів протягом тривалого часу в складі різних держав: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Росії. Це зумовлювало відсутність у купецтва чіткої й стійкої організації з яскраво вираженими етнічними ознаками; здебільше усунення “торгових людей” від політичного керівництва; неможливість займати адміністративні посади вищих і середніх ланок; підпорядкування (часто вимушене) національних і економічних інтересів купців вимогам представників інших (“пануючих”) етносів; соціальну “розпорошеність”, тобто юридичну невизначеність їх серед інших станів.

*Тези доповіді підготовлені у рамках виконання спільного українсько-білоруського наукового проекту № Ф54.5/009 за темою “Соціально-економічні реформи в Білорусі і Україні в XVI-ХVIII ст.” за сприяння й фінансової підтримки Державного фонду фундаментальних досліджень України.

В історіографії практично відсутні спеціальні праці з цієї тематики. Вона висвітлювалася дослідниками головним чином побіжно і переважно в контексті з’ясування основних етапів розвитку торгівлі в кінці XVIII-XIX ст., тобто коли в Російській імперії, куди входила і значна частина українських земель, почалося активно розроблятися законодавство стосовно цієї верстви населення. Коли ж концептуально говорити про різні погляди вчених на проблему, то можна констатувати, що вони в основному є такими: визнання наявності вітчизняного купецтва протягом усього середньовіччя та періоду нового часу без врахування, існувала в них чи ні організаційна структура (гільдії); твердження про відсутність цього стану серед населення Лівобережжя, Правобережжя та Слобожанщини в XVII-XVIII ст.; фіксація у період, що досліджується, на території трьох регіонів дуже обмеженої (“недостатньої”) кількості корінних/місцевих “торгових людей”.

Виходячи з цього, деякі суспільствознавці та економісти взагалі заперечували можливість складання буржуазних відносин на той час на національному ґрунті, або ж твердили, що вони розвивалися лише завдяки російським чинникам, зокрема діяльності в Україні фінансово сильних купців з Московії, які зосереджували у своїх руках головні важелі й торговий капітал Лівобережжя, Слобожанщини та Півдня.

Як свідчить аналіз конкретно-історичного матеріалу, в ході Національної революції середини XVII ст., в процесі перерозподілу великої й середньої земельної власності з їх натурально-замкнутим господарством, на території Гетьманщини переформатовувалися й торговельні взаємини. Постійно зростаючу потребу в грошах вже міг задовольнити лише ринок, до якого долучалася все більша кількість людності, а серед неї й потенційні майбутні професіонали - купці. Причому зміцнення влади та встановлення економічної стабільності в країні (наприклад, за І. Мазепи, І. Скоропадського, Д. Апостола, К. Розумовського) поступово усували умови для надмірних безчинств можновладців і чиновників у цій галузі. Ставали значно безпечнішими шляхи. Глобальне утворення дрібних господарств, особливо фермерського типу (скажімо, козацькій хутір), неодмінно вело на ринок їх хазяїв, які без нього вже не могли забезпечити себе всім необхідним. Потребу в грошах у посполитих і рядових козаків зумовлювало й зростання податків (у кілька разів на кінець XVIII ст. порівняно з другою половиною XVII ст.), необхідність утримання не тільки власних збройних сил, а й іноземних армій.

У XVII-XVIII ст. на українських землях відбувся процес економічного становлення й юридичного оформлення купецтва на національному ґрунті, правда, під всезростаючим впливом російських чинників. Він проходив у постійній конкурентній боротьбі за ринки збуту між місцевими купцями і торгуючими старшинами, шляхтичами, монастирями, безпосередніми виробниками, з одного боку, а також між першими й іноетнічними торговими людьми, з іншого боку. Причому, функціонування, зростання та обіг торговельного капіталу, а особливо його концентрація в руках селян, свідчили про розвиток якісно нових відносин в економіці. Слід зазначити, що український виробник, порівняно з російським і польським, тривалий час мав більше свободи і можливостей на внутрішньому, частково зовнішньому, ринку (практично, до 60-80-х рр. XVIII ст. - ліквідації козацького устрою, встановлення кріпосного права та купецьких гільдій, а з ними й відповідних прерогатив). Надалі функціонування купецтва та обмеження торгівлі виробників пішло в руслі загальноімперських процесів. З кінця XVIII ст. останні поширилися й на Правобережжя (після т. зв. 3-х поділів Речі Посполитої - 1772, 1793 і 1795 рр.). Загалом можна стверджувати, що на кінець XVIII ст. українське купецтво й міщанство в межах Російської імперії фактично структуризувалися, набули юридичного оформлення як стани і чисельно представляли значну економічну силу.