Історія держави і права зарубіжних країн

Модуль 2

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН ЕПОХИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУЛЬ 2.1.

ДЕРЖАВА В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ТЕМА 12. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВИ НОВОГО ТИПУ

ТЕМА 13. ФОРМИ ДЕРЖАВИ ТА ЇХ РОЗВИТОК В ЕПОХУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ТЕМА 14. ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ В ЕПОХУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

ПІДМОДУЛЬ 2.2.

ПРАВО В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ТЕМА 15. СТАНОВЛЕННЯ ПРАВА НОВОГО ТИПУ

ТЕМА 16. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

ТЕМА 17. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО КРАЇН АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ СВІТОВИХ ПРАВОВИХ СІМЕЙ

ТЕМА 18. КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО І КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС КРАЇН АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ ПРАВОВИХ СІМЕЙ

ПІДМОДУЛЬ 2.3.

ДЕРЖАВА І ПРАВО КРАЇН СХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

ТЕМА 19. ДЕРЖАВА У КРАЇНАХ ДАЛЕКОГО І БЛИЗЬКОГО СХОДУ

ТЕМА 20. ПРАВО КРАЇН СХІДНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Тема 12. Становлення держави нового типу

§1. Громадянське суспільство як історичний етап у розвитку людського суспільства

У середині XVII століття західна цивілізація вступає в нову епоху, яку історики називають Новим часом. Її зміст характеризується якісно новим станом людського суспільства, котре за своїм соціально-правовим характером стає громадянським. Діапазон відповідей на питання, що таке громадянське суспільство, досить широкий. З цим Ви ознайомитесь у процесі вивчення інших навчальних дисциплін, (наприклад, теорії держави і права, конституційного права, політології), які вкладають у погляди на громадянське суспільство, відповідно, теоретичний, конституційно-правовий або ж політико-практичний зміст. Ми ж подивимося на це з історичної точки зору, розглянувши громадянське суспільство як історичну форму життєдіяльності людей, що прийшла на зміну станово-кастовому суспільству.

На відміну від попереднього суспільства, громадянське суспільство засновано на визнанні загальної правової рівності людей. Уперше в багатовіковій історії всі люди, незалежно від їх соціального походження і становища, юридично були визнані рівними учасниками громадського життя. Соціальними суб’єктами цього суспільства стають громадяни (звідси і походить назва.— Л. Б., С. Б.), котрі мають не тільки обов’язки, але й низку визнаних законом прав і свобод.

Кардинальні перетворення цього часу відбулися під упливом нерозривно пов’язаних між собою соціально-економічних, політичних та ідеологічних процесів, що здійснили переворот у свідомості людей, створили відповідну систему цінностей нового суспільства.

Серед цих процесів найважливішими слід вважати, по-перше, урбанізацію — небувале зростання міст, котрі вперше в історії одержали економічну перевагу, відводячи на другий план село. Місто породило так званий третій стан, соціальну основу якого складали буржуа — жителі міст. На відміну від людини часів середньовіччя, буржуа, за характером своєї праці, втрачає тісний зв’язок зі своїм станом і відчуває себе частиною більшої спільноти — класу чи нації. Будучи головною зацікавленою верствою руху за зрівняння свобод, особистої і майнової недоторканності, третій стан, по суті, очолив рух до безстанового (громадянського) суспільства.

По-друге, індустріалізацію — постійно зростаюче використання у виробництві машин, початок якому поклав промисловий переворот в Англії у другій половині XVIII ст. Перехід від мануфактури до промислового виробництва, де на машини припадала основна робота, означав вирішальну зміну передумов виробництва різних товарів. Люди західної цивілізації — піонери в різних галузях промислового прогресу — починають бути все менш залежними від природи. Людина нової епохи вже інакше дивиться на суспільство і природу, вважаючи, що їх можливо і навіть бажано контролювати й видозмінювати.

По-третє, поширення нових суспільно-політичних ідей, які об’єктивно обґрунтовували об’єктивну неминучість становлення нового суспільства, його передбачувані основи. Спочатку такі ідеї втілювалися в релігійні форми, що було природно для теоретичних вчень, які з’явилися ще за часів феодалізму з його панівним релігійним світоглядом. Але вже у XVIII ст. антифеодальна ідеологія набуває світського характеру. Французьким мислителям — Вольтерові, Монтеск’є, Руссо — вдалося в концентрованій формі викласти головні ідеї передової політичної думки того часу. Завдяки неймовірно швидкому, порівняно з минулою епохою, зростанню знань про природу і суспільство, поширенню грамотності й появі засобів масової інформації іншою стає і масова свідомість.

По-четверте, демократизація політичного життя. Завдяки ідеям мислителів принципово іншим стає ставлення до державної влади: вона позбавляється в очах людей божественної санкції, її сприймають раціонально, про неї судять за результатами більш-менш вдалих дій тих, кому суспільство доручило правління. Не випадково епоха Нового часу — це епоха революцій, свідомих спроб насильницьким шляхом перевлаштувати світ.

Усі ці передумови сприяли появі соціального ідеалу нового суспільства — суспільства, де людина визнається вищою соціальною цінністю, враховується й забезпечується здійснення різноманітних інтересів індивідів та соціальних груп, гарантується економічна, політична та ідеологічна свобода громадян і їх об’єднань.

Але шлях до ідеалу — тривалий. І навіть сьогодні з впевненістю не можна сказати, що хоча б в одній, «окремо взятій країні», таке суспільство побудовано. Цей ідеал, що сформувався загалом на зорі нового часу, став основним змістом нової епохи, котру цілком справедливо можна назвати епохою громадянського суспільства.

Процес становлення громадянського суспільства відбувався нерівномірно. В авангарді руху за побудову безстанового суспільства йшли розвинуті країни західної цивілізації — Англія, США і Франція. Із запізненням більш ніж на сто років до них приєднується ще група країн західної та східної цивілізацій — Австрія, Німеччина, Італія, Японія, Китай, Туреччина та ін. Після Другої світової війни цей рух охоплює велику кількість держав, у тому числі й колишніх соціалістичних і стає по суті незворотним.

Досвід будівництва громадянського суспільства нараховує століття. Залежно від ступеня наближення фактичного стану суспільства до його соціального ідеалу, епоху громадянського суспільства можна поділити на два етапи: перший — формування основ громадянського суспільства (сер. XVII — сер. ХХ ст.); другий — розвиток громадянського суспільства на власній основі (сер. ХХ ст. — до сьогодення).

Перший етап поділяється на два періоди. Історичною віхою першого періоду є англійська революція середини XVII ст., французька й американська революції кінця XVIIІ ст. Основною зацікавленою силою руху до безстанового (громадянського) суспільства стала буржуазія. Завдяки цьому за громадянським суспільством міцно закріпилася, особливо в суспільно-політичній літературі, назва «буржуазне суспільство». Однак це буде правильним стосовно виділеного нами першого періоду, який завершується напередодні революційних подій середини ХІХ ст. У цьому проміжку часу буржуазія як економічно найбільш сильний і політично організований клас вступила в боротьбу з феодалізмом, ставши виразником інтересів суспільства в цілому, і тим самим виконавши свою революційну роль.

Другий період характеризується тим, що зі зміцненням своїх економічних та політичних позицій буржуазія звужує своє розуміння соціально справедливого суспільства до формальної та юридичної рівності членів цього суспільства. Цей класовий егоїзм зазнав жорсткого опору з боку іншої, більш чисельної частини суспільства — робочих та подібних соціальних верств. Останні хотіли не тільки рівності перед законом, але й реальної соціальної та економічної рівності. Тому майже століття (сер. ХІХ — сер. ХХ ст.) відбувалася політична, а іноді і збройна боротьба за створення суспільства, заснованого не тільки на юридичній, але й фактичній рівності громадян.

Тільки на другому етапі розвитку громадянського суспільства (після Другої світової війни) заможні класи змушені були рахуватись із загальнонаціональними інтересами, йти на компроміси з іншими класами. Післявоєнний час — це час завершення процесу формування основ громадянського суспільства й початок нового етапу його розвитку, який характеризувався максимальним наближенням до свого соціального ідеалу. До початку третього тисячоліття успіхи багатьох сучасних країн стали очевидними: гнучке поєднання різних форм власності в економіці, наявність політичного плюралізму, існування могутніх організацій робітничого класу, розвинена система соціальної допомоги, широкі демократичні об’єднання та рухи в підтримку прав і свобод особи, урахування й забезпечення задоволення різноманітних інтересів індивідів та соціальних груп. Але очевидно й інше: до втілення на практиці теоретичної моделі громадянського суспільства ще далеко.

Найважчим у цій справі є задоволення різноманітних матеріальних і духовних інтересів громадян. Ще Г. Гегель говорив, що громадянське суспільство нагадує бойовище, де один інтерес постійно зіштовхується з іншим. Громадянське суспільство не може самостійно перебороти соціальні конфлікти і тому має потребу в спеціальному інституті, котрий був би спроможним примирити розрізнені інтереси. Таким інститутом виступає держава, яка покликана за допомогою права сприяти подоланню конфліктів і надзвичайних ситуацій, забезпечити оптимальні умови для нормального функціонування суспільства.

Держава нового типу є продуктом небувалого до тих пір соціального потрясіння, яке призвело до кардинальних (насильницьких) змін попереднього соціально-економічного та політичного укладу і системи цінностей — революції. Революції, які стали безпосереднім «атрибутом» початку нової епохи, відбувалися в різних країнах і в різні часи. Найраніше в епоху революційних потрясінь вступила західна цивілізація, але залежно від ступеня дозрівання необхідних умов цей процес проходив нерівномірно і тривав кілька століть. Тому революції, які відбувалися в західному світі, можна умовно поділити на: ранні (XVI—XVII ст.) — голландська й англійська; останньої чверті XVIIІ ст. — американська і французька, середини ХІХ ст. — революції у Німеччині та в деяких інших, т.зв. периферійних державах.