Історія держави і права зарубіжних країн
2.2. Право Туреччини
Цивільне та суміжні з ним галузі права
Цивільне право і процес. Засади сучасного цивільного права Туреччини формувалися, починаючи з 1926 р., під впливом швейцарський Цивільний кодексу і частково — швейцарський Зобов’язальний кодексу (у редакції 1911 р.). Вибір саме швейцарського цивільного законодавства був обумовлений його загальновизнаною високою якістю, а також (почасти) суб’єктивними факторами (тодішній турецький міністр юстиції вивчав право у Швейцарії).
Уведення швейцарського Цивільного кодексу призвело до різкого розриву з традиційними мусульманськими уявленнями про сімейне і спадкоємне право. Нове законодавство заперечувало багатошлюбність, однобічне розірвання шлюбу чоловіком, нерівний розподіл спадщини між синами й дочками померлого. У такий спосіб, пориваючи певним чином з віковими традиціями ісламського звичаєвого права, якого не торкнулися законодавчі реформи останнього султана Османської імперії, законодавець мав намір радикально модернізувати турецьке суспільство.
При рецепції швейцарського Цивільного кодексу до нього все-таки були внесені деякі важливі зміни, що враховували місцеві особливості: розширені підстави розлучення, як законний встановлено режим роздільності майна чоловіків тощо. Проте ЦК дуже важко сприймався населенням і був згодом суттєво підправлений законодавцем та судовою практикою. Найбільші труднощі виникли у сфері сімейного права. Наприклад, коли, згідно з новим ЦК 1926 р., став обов’язковим цивільний шлюб, селяни й основна частина міського населення продовжували залишатися вірними традиційному релігійному шлюбному обрядові. У результаті число дітей, котрі, відповідно до писаного права, вважалися позашлюбними, а в очах населення лишалися законнонародженими, збільшилося настільки, що довелося шляхом прийняття ряду спеціальних законів (1933, 1945, 1950, 1956, 1965 рр.) визнати їх народженими у шлюбі. Союз їх батьків визнавався шлюбом, якщо обидві сторони були поза офіційним шлюбом на момент видання закону.
Цивільний процесуальний кодекс являв собою рецепцію ЦПК швейцарського кантону Neuchatel. У подальшому до нього вносилися численні зміни.
Торгове право. Незважаючи на рецепцію ЦК Швейцарії, турецькі законодавці вирішили за прикладом більшості країн континентальної Європи присвятити торговому праву окрему кодификацію. Торговий кодекс був уведений двома книгами: перша у 1926, друга — у 1929 рр., діяв до сер.1950-х років. Новий Торгівельний кодекс 1956 р. по суті являє собою нову редакцію ТК 1926 р. (набув чинності з 1 січня 1957 р.), який, згідно з його першою статтею, є складовою частиною Цивільного кодексу. Він складається зі вступу, п’яти частин і заключних положень. Частина перша дає визначення підприємця (торговця), містить положення про торговий реєстр, торгове ім’я, несумлінну конкуренцію, ведення торгових книг, комерційне представництво; частина друга стосується торгових компаній, третя включає правила про комерційні документи (у тому числі векселя, чеки, товаророзпорядчі документи); частина четверта присвячена торговому мореплаванню; п’ята — страхуванню.
Трудове право. Процес вестернізації торкнувся і трудового права, що формувалося поза мусульманськими традиціями, згори, з ініціативи сил, зацікавлених у перетворенні Туреччини на суспільство «західного типу». При цьому прийняття відповідних законів часом передувало формуванню умов для їх реалізації; розвиток законодавства випереджала соціальна еволюція, що викликало необхідність його змін, котрі мають на меті пристосувати його до національних традицій і особливостей.
Сформоване в Туреччині трудове право близьке за своїми формальними характеристиками континентальним європейським зразкам. Головним його джерелом є Конституція, відповідно до якої держава бере на себе зобов’язання забезпечити кожному справедливу частку в національному прибутку, ліквідувати економічну та соціальну нерівність і надати особливого захисту економічно слабким особам. Кожен має право на працю і свободу, укладати трудовий договір у будь-якій обраній сфері суспільного життя; право відмовитися від роботи, що не відповідає вікові, стану здоров’я чи статі; проголошено право працівників і роботодавців створювати асоціації, укладати колективні договори; право працівників на страйк, а роботодавців — на локаут; держава зобов’язується приймати адекватні економічні, соціальні й фінансові заходи для захисту інтересів працівників, для забезпечення справедливої заробітної плати, достатньої для пристойного існування. Доповнюють у цій частині Конституцію Туреччини закони: про працю (1971 р.), про працю моряків (1967 р.), про працю журналістів (1953 р.), про профспілки (1983 р.), про колективні договори, страйки й локаути (1983 р.), про трудові суди (1950 р.) тощо.
Специфіка турецького трудового права полягає у встановленні державної монополії на діяльність з питань трудового посередництва, заборони приватних бірж праці і в більш низькому, ніж у Західній Європі, рівні правових гарантій умов та охорони праці. Закон закріплює однаковий статус за профспілками працівників і профспілками підприємців. Закон гарантує профспілковий плюралізм, однак як працівникові, так і підприємцю заборонено бути членом більш ніж однієї профспілки.
Кримінальне право і процес
Кримінальне право. Одним із перших Кримінальних кодексів Туреччини був кодекс, складений під упливом Французького кримінального кодексу 1810 р., і прийнятий в Османській імперії на початку танзимату (1840 р.). Він діяв до періоду кемалістських реформ, під час яких був замінений новим Кримінальним кодексом 1926 р., що спирався головним чином на італійський КК 1889 року. У подальшому КК 1926 р. неодноразово переглядався. Так, у 1930-і рр. були зроблені запозичення з карного законодавства фашистської Італії, зокрема, передбачена кримінальна відповідальність за комуністичну діяльність і пропаганду. У 1971 р., у відповідь на розростання політичного насильства у країні була підвищена кримінальна відповідальність за викрадення людей та введені нові склади злочинів — викрадення повітряного судна, володіння, виготовлення і транспортування вибухових речовин, неправомірне проникнення в публічні будинки.
Проект повного перегляду Кримінального кодексу був поданий до парламенту в середині 1986 року. Передбачалося дещо знизити відповідальність за загальні карні злочини й підсилити її за злочини політичні. Збереження репресивних тенденцій у турецькому кримінальному праві зумовлене збереженням напруженості в республіці, особливо у зв’язку зі збройною боротьбою курдського народу за самовизначення, що триває й досі. У 1997 р. була закінчена підготовка проекту нового КК Туреччини.
Кримінальні діяння, за турецьким КК, поділяються на кримінальні злочини і провини; мінімальний вік кримінальної відповідальності — 11 років. Види покарання: страта, суворе ув’язнення, звичайне ув’язнення, великі штрафи.
До 1990 р. 16 статей КК 1926 р. (зі змінами) передбачали страту як обов’язковий захід за злочини проти держави, уряду й Конституції. Крім того, вісім статей передбачали обов’язкову страту за такі злочини, як убивство або злочин, у результаті якого несправедливо страчена інша людина.
Дванадцять статей Військово-кримінального кодексу Туреччини, дві статті Закону про зраду й одна стаття Закону про контрабанду також передбачали страту як обов’язковий вид покарання.
Інші види покарання: суворе ув’язнення, звичайне ув’язнення, великі штрафи. Суворе ув’язнення означає каторжні роботи на термін від одного року до довічних. Для рецидивістів воно може починатися з одиночного ув’язнення. Звичайне ув’язнення призначається на термін до 20 років і також пов’язане із примусовою працею. У деяких випадках осуд може тягти за собою заборону на обіймання публічних посад, а також заняття деякими професіями або видами діяльності.
Закон про виконання покарань (1965 р.) мав на меті дещо пом’якшити суворість КК, передбачивши альтернативні заходи карного впливу і штрафи, а також стимулювати використання коротких тюремних термінів (до 6 місяців, нині — до одного року). Були також уведені нові форми умовного звільнення, такі, як тюремні відпустки, домашній арешт тощо. Усе це дозволило розвантажити перенаселені в’язниці на 50 %.
Антитерористичний закон 1991 р. анулював статті КК, котрі встановлювали відповідальність за «ідеологічні злочини». Однак він увів широке й заплутане визначення тероризму, надавши урядові право використовувати закон не тільки для боротьби з терористами, а й накладати покарання на звичайних громадян за письмову й усну пропаганду, мітинги та демонстрації, що мають на меті «завдати шкоди нерозривній єдності держави».
Кримінальний процес у цілому побудований за німецьким зразком. КПК запозичений у Німеччині у період кемалістських реформ. Розгляд справ у суді (крім дрібних) — колегіальний. Конституція проголошує багато загальновизнаних демократичних принципів кримінального судочинства. Однак фактично в ході судового розгляду змагальність сторін не забезпечується, захист не має рівних прав з обвинуваченням, адвокат зобов’язаний поводитися на засіданні лояльно. Суду присяжних у Туреччині не існує.
Постійна політична напруженість і нестабільність у країні здійснює украй негативний вплив на кримінальний процес. У справах про політичні та терористичні злочини права обвинувачуваних суттєво обмежені законом і ще більше на практиці. Такі справи розглядаються військовими або надзвичайними судами. Так, після військового перевороту 1980 р. більшість смертних вироків виносили військові суди, розглядаючи справи про злочини, що «призвели до уведення воєнного стану». Адвокатам політичних ув’язнених усіляко заважали й перешкоджали. Досить поширена була практика застосування катувань у кримінальному процесі з будь-яких категорій справ.
У 1990-і рр. під тиском європейських держав і міжнародних правозахисних організацій у кримінально-процесуальному законодавстві Туреччини відбулися деякі позитивні зміни. Зокрема, у 1992 р. закон встановив, що обвинувачуваний у «групових злочинах» не може бути затриманий поліцією без наказу судді на термін більше чотирьох діб (раніше цей термін складав 15 діб). Обвинувачуваний тепер має право на неконтрольоване спілкування з адвокатом у будь-який момент. Максимальний термін утримання
під вартою в період попереднього розслідування — шість місяців. За справами, переданими до суду, максимальний термін утримання під вартою, включаючи досудове слідство, не може перевищувати двох років. Одна лише тяжкість скоєного злочину відтепер не є достатньою підставою для взяття особи під варту.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
Виконайте такі завдання:
Завдання 1. Продовжте роботу над складанням словника основних понять та термінів з історії держави і права зарубіжних країн. Розкрийте зміст таких понять та термінів:
|
Поняття |
Терміни |
|
«Загальне мусульманське право» Право «мусульманських країн» |
Гирі |
Завдання 2. Продовжте роботу над складанням хронологічної таблиці за пропонованою раніше формою.
Завдання 3. Використовуючи матеріал теми та додаткову літературу, підготуйте коротку довідку про історичні обставини розробки й прийняття Кримінального кодексу Японії 1907 року.
Завдання 6. Використовуючи текст Кримінального кодексу Японії 1907 року з подальшими змінами, випишіть:
а) статті, в яких закріплені окремі види злочинів;
б) статті, які підтверджують тенденцію гуманізації японського кримінального законодавства.
Перевірте себе
Завдання 4. Продовжте думку:
1. Основними тенденціями розвитку японського права, починаючи з епохи Мейдзі, є....., що означає.....
2. На цивільне законодавство Японії значний вплив здійснило право.....
3. Особливістю кримінального законодавства епохи Мейдзі було те, що.....
4. Сутність системи інтенсивного судового розгляду в японському кримінально-процесуальному праві полягає в тому, що.....
5. Спільне в китайському та японському праві полягає в тому, що.....
6. Фундаментальні розходження між старим китайським правом і новим (періоду правління Мао) полягає в тому, що.....
7. Основною особливістю права мусульманських країн є....., про що свідчить.....
8. Початок сучасному цивільному праву Туреччини було покладено.....
9. «Вестернізація» трудового права Туреччини виявилася в тому, що.....
10. Збереження репресивних тенденцій у турецькому кримінальному праві обумовлено.....і виявилося у.....
Завдання 5. Схарактеризуйте:
1. Основні тенденції становлення й розвитку сучасного японського права.
2. Кримінальне законодавство Японії.
3. Основні тенденції розвитку китайського права в пореформений (80-ті рр. ХХ ст.) період.
4. Основні риси права близькосхідних країн.
5. Загальні риси та особливості права Туреччини.
Джерела
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС ЯПОНІЇ
Документ № 1
(Закон № 45 від 24 квітня 1907 р. З подальшими змінами за станом на 25 листопада 1997 р.)
(витяги)
ЧАСТИНА ПЕРША. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
РОЗДІЛ 1. ПРАВИЛА ЗАСТОСУВАННЯ ЧИННОГО ЗАКОНУ
Стаття 1. Злочин у межах Японії
Чинний закон застосовується до кожної особи, що скоїла злочин у межах Японії.
Те ж саме стосується будь-якої особи, що скоїла злочин на японському судні чи японському повітряному апараті, що знаходиться поза межами Японії....
РОЗДІЛ 2. ПОКАРАННЯ
Стаття 9. Види покарань
Основними покараннями встановлюються страта, позбавлення волі з примусовою працею, позбавлення волі без примусової праці, штраф, кримінальний арешт і малий штраф; додатковим покаранням встановлюється конфіскація.
Стаття 10. Тяжкість покарань
1. За своєю тяжкістю основні покарання розподіляються в тому порядку, в якому вони зазначені в попередній статті; однак безстрокове позбавлення волі без примусової праці є більш тяжким покаранням, ніж строкове позбавлення волі з примусовою працею, і строкове позбавлення волі без примусової праці є більш тяжким покаранням, ніж строкове позбавлення волі з примусовою працею, якщо максимальний термін, передбачений для першого, удвічі перевищує максимальний термін, передбачений для останнього.
2. При покараннях того самого виду більш тяжким є покарання з великим максимальним терміном або з більшою максимальною сумою; якщо максимальні терміни чи максимальні суми однакові, то більш тяжким вважається покарання з великим мінімальним терміном або з більшою мінімальною сумою.
Стаття 11. Страта
1. Страта приводиться у виконання у в’язниці шляхом повішення.
2. Засуджений до страти до приведення покарання у виконання утримується у в’язниці.
Стаття 12. Позбавлення волі з примусовою працею
1. Позбавлення волі з примусовою працею встановлюється безстрокове і строкове; строкове позбавлення волі з примусовою працею встановлюється на термін від 1 місяця до 15 років.
2. Позбавлення волі з примусовою працею полягає в утримуванні у в’язниці й виконанні примусової праці.
Стаття 13. Позбавлення волі без примусової праці
1. Позбавлення волі без примусової праці встановлюється безстрокове і строкове; строкове позбавлення волі без примусової праці встановлюється на термін від одного місяця до 15 років.
Стаття 14. Межі посилення й пом’якшення
При посиленні покарання у вигляді термінового позбавлення волі з примусовою працею або без неї термін покарання може бути подовжений до 20 років; у разі ж пом’якшення він може бути скорочений до терміну менше одного місяця.
Стаття 15. Штраф
Штраф становить від 10 тисяч йєн і більше, однак у разі у пом’якшення покарання він може бути скорочений до менш як 10 тисяч йєн.
Стаття 16. Кримінальний арешт
Кримінальний арешт встановлюється на термін від одного дня до 30 днів і полягає в утримуванні в арештному будинку.
Стаття 17. Малий штраф
Малий штраф встановлюється в сумі від 1 тисячі йєн до 10 тисяч йєн.
Стаття 18. Утримування в робітному будинку нездатних повністю внести штраф або малий штраф
1. Той, хто не може цілком сплатити штраф, піддається утримуванню в робітному будинку на термін від одного дня до двох років.
2. Той, хто не може цілком сплатити малий штраф, піддається утримуванню в робітному будинку на термін від одного дня до 30 днів.
3. Якщо призначені разом кілька штрафів або разом штраф і малий штраф, то термін утримування за несплату не повинен перевищувати трьох років. Якщо разом призначені кілька малих штрафів, то термін утримування не повинен перевищувати 60 днів.
6. Якщо особа, засуджена до штрафу або малого штрафу, сплачує його частково, утримування в робітному будинку скорочується на число днів, що відповідає цій сумі, з огляду на співвідношення між загальною сумою штрафу або малого штрафу й числом днів утримування за вироком.
7. Якщо під час виконання утримування за несплату частина штрафу або малого штрафу виплачується, число днів, що залишається, скорочується у співвідношенні, зазначеному в попередній частині.
8. Не може стягуватися сума, менша, ніж відповідна одному дню утримування за несплату.
Стаття 19. Конфіскація
1. Нижчепойменовані предмети можуть бути конфісковані:
1) предмет, що є елементом скоєння злочину;
2) предмет, що був використаний при скоєнні злочину чи призначався для цього;
3) предмет, що з’явився в результаті злочину або був отриманий на підставі злочину, або був отриманий як винагорода за злочин.
2. Конфіскація можлива, якщо предмет не належить іншій, крім злочинця, особі; однак цей предмет може бути конфіскований, навіть якщо він належить іншій, крім злочинця, особі, якщо інша, крім злочинця, особа одержала цей предмет після злочину, будучи поінформованою про його характер.
Стаття 20. Злочини, за які неможливе призначення конфіскації
Конфіскація не може призначатися за злочин, що тягне тільки кримінальний арешт або малий штраф, якщо це не передбачено спеціальними положеннями; однак це не відноситься до конфіскації предмета, названого в п. 1 ч. 1 ст. 19.
Стаття 21. Зарахування перебування в попередньому ув’язненні
Число днів, проведених у попередньому ув’язненні, може бути цілком або частково зараховане в термін самого покарання.
РОЗДІЛ 5. УМОВНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ З В’ЯЗНИЦІ
Стаття 28. Умови умовного звільнення з в’язниці
Якщо особа, засуджена до позбавлення волі з примусовою працею або без неї, виявляє справжнє виправлення, адміністративна влада своїм рішенням може дозволити їй умовне звільнення з в’язниці після того, як вона відбула третину терміну при терміновому покаранні або 10 років — при безстроковому.
РОЗДІЛ 6. ДАВНІСТЬ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ Й ПОГАШЕННЯ ВІДБУТОГО ПОКАРАННЯ
Стаття 31. Дія давності
Особа, засуджена до покарання, залежно від давності може бути звільнена від його виконання.
Стаття 32. Терміни давності
Давність минає повністю, коли покарання не виконане протягом будь якого з наведених нижче термінів після того, як вирок став остаточним:
1. Страта — протягом 30 років.
2. Безстрокове позбавлення волі з примусовою працею або без неї — протягом 20 років.
3. Строкове позбавлення волі з примусовою працею або без неї — протягом 15 років, якщо термін покарання становить від 10 років і більше; протягом 10 років, якщо термін покарання складає від трьох років і більше; і протягом п’яти років, якщо термін покарання складає менше трьох років.
4. Штраф — протягом трьох років.
5. Кримінальний арешт, малий штраф і конфіскація — протягом одного року.
Стаття 34-ІІ. Погашення відбутого покарання
1. Вирок до покарання втрачає силу, якщо особа відбула позбавлення волі без примусової праці або більш тяжке покарання, або їй було надане звільнення від відбуття покарання й після цього минуло 10 років, протягом яких ця особа не була засуджена до штрафу або більш тяжкого покарання. Також якщо було цілком виконане призначене особі покарання у вигляді штрафу чи більш м’яке покарання або їй було надане звільнення від виконання покарання й після цього минуло п’ять років, протягом яких ця особа не була засуджена до штрафу чи більш тяжкого покарання.
2. Вирок про визнання винною зі звільненням від покарання втрачає силу, якщо особа була визнана винною у злочині зі звільненням від покарання й після того, як вирок про це став остаточним, минуло два роки, протягом яких ця особа не була засуджена до штрафу або більш тяжкого покарання.
РОЗДІЛ 7. НЕУТВОРЕННЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ. ПОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАННЯ І ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ
Стаття 35. Дії відповідно до законодавства або у здійсненні правомірного заняття
Дія, виконана відповідно до законодавства або в здійснення правомірного заняття, некарана.
Стаття 36. Правомірна оборона та перевищення її меж
1. Дія, що неминуче необхідна для того, або захистити себе або іншу особу від безпосередньої загрози неправомірного нанесення збитку якому-небудь праву, некарана.
2. Покарання за дію, що перевищує межі оборони, залежно від обставин може бути пом’якшене або ця особа може бути звільнена від покарання.
Стаття 37. Украй необхідні дії для запобігання небезпеки й перевищення її меж (необхідна оборона)
1. Дія, неминуче необхідна для того, щоб відвернути від себе або іншої особи наявну небезпеку для життя, здоров’я, волі або майна, некарана лише тоді, коли якщо збиток, котрий виник у результаті цієї дії, не перевищує ступінь збитку, що відвертається; однак якщо ця межа була перевищена, то залежно від обставин покарання може бути пом’якшене чи ця особа може бути звільнена від покарання.
2. Положення попередньої частини не застосовуються щодо тієї особи, на якій лежить спеціальний борг у силу виду її занять.
Стаття 38. Умисел, необережність, помилка
1. Некарана дія, скоєна при відсутності умислу скоїти злочин; однак це не стосується випадків, коли закон містить спеціальні положення.
2. Якщо особа під час скоєння злочину не знала, що скоює злочин більш тяжкий, ніж той, який вона, на її думку, скоює, до неї не можуть застосовуватися заходи, відповідні скоєному нею в дійсності більш тяжкому злочину.
3. Відсутність умислу скоїти злочин не може утворюватися через незнання закону; однак залежно від обставин можливе пом’якшення покарання.
Стаття 39. Психічна ненормальність і слабоумство
1. Дія, вчинена психічно ненормальним, некарана.
2. Покарання за дію, вчинену людиною, хворою на слабоумство, підлягає пом’якшенню.
Стаття 41. Недосягнення віку, за який настає кримінальна відповідальність
Дія, вчинена особою, котра не досягла віку 14 років, некарана.
Стаття 42. Явка з повинною й зізнання у скоєному злочині
1. Покарання особи, яка, скоївши злочин, з’явилася з повинною до того, як була виявлена владою, може бути пом’якшене.
РОЗДІЛ 12. ПОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ПОМ’ЯКШУВАЛЬНИМИ ОБСТАВИНАМИ
Стаття 66. Пом’якшення покарання за пом’якшувальними обставинами
Якщо в обставинах злочину наявні пом’якшувальні моменти, що потребують урахування та свідчать на користь особи, котра скоїла злочин, покарання може бути пом’якшене з урахуванням пом’якшувальних обставин.
Стаття 67. Посилення або пом’якшення покарання в силу закону та пом’якшення за пом’якшувальними обставинами
Навіть у тому випадку, коли покарання підлягає посиленню або пом’якшенню відповідно до закону, може мати місце пом’якшення покарання за пом’якшувальними обставинами.
РОЗДІЛ 13. ПРАВИЛА ПОСИЛЕННЯ ТА ПОМ’ЯКШЕННЯ ПОКАРАНЬ
Стаття 68. Спосіб пом’якшення відповідно до закону
Якщо наявна одна чи більше передбачених законом підстав для пом’якшення покарання, то підлягають застосуванню такі правила:
1. Якщо має бути пом’якшене покарання стратою, воно пом’якшується призначенням позбавлення волі з примусовою працею чи без неї безстроково чи на термін не коротший 10 років.
2. Якщо має бути пом’якшене безстрокове позбавлення волі з примусовою працею чи без неї, воно пом’якшується призначенням позбавлення волі з примусовою працею чи без неї на термін не коротший семи років.
3. Якщо має бути пом’якшене строкове позбавлення волі з примусовою працею чи без неї, термін призначення скорочується наполовину.
4. Якщо має бути пом’якшений штраф, сума його скорочується наполовину.
5. Якщо має бути пом’якшений кримінальний арешт, його максимальний термін скорочується наполовину.
Примітка:
Документ № 1 використаний з: Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И. Д. Козочкина. — М.: Зерцало, 1999. — С. 327—346.
Тести для самоконтролю
1. Становий характер японського суспільства сер. ХІХ ст. був представлений такими основними категоріями населення:
1) самураї, селяни, ремісники, торговці;
2) воїни, селяни;
3) селяни, ремісники, торговці.
2. Реставрацію Мейдзі та початок становлення буржуазної держави в Японії пов’язують з подіями:
1) 1868 р., повалення влади сьогуна і початком правління імператора Муцухіто.
2) 1889 р., октроюванням першої японської конституції.
3) 1904—1905 рр., російсько-японською війною.
3. За Конституцією 1889 р., форма правління японської держави була:
1) республікою;
2) дуалістичною монархією;
3) парламентською монархією.
4. Становлення Японії як колоніальної імперії пов’язують з:
1) октроюванням Конституції 1889 р.;
2) анексією Кореї 1910 р., окупацією Маньчжурії 1931 р.;
3) наслідками російсько-японської війни 1904—1905 рр.
5. Встановлення в 1940 р., в Японії режиму диктатури фашистсько-нацистського типу було здійснено:
1) шляхом державного перевороту;
2) шляхом створення «нової політичної структури»;
3) шляхом перебудови державного апарату.
6. За Конституцією 1947 р., Японія стала:
1) дуалістичною монархією;
2) державою з парламентсько-монархічною формою державного правління;
3) республікою.
7. Зразком для Основного закону Японії 1889 р. послужила:
1) Конституція Німеччини 1871 р.;
2) Конституція Прусії 1850 р.;
3) Конституція Франції 1791 р.
8. Конституційне закріплення утворення Китайської Народної республіки було здійснено:
1) 1 жовтня 1949 р.; 2) 13 січня 1953 р.;
3) 20 вересня 1954 р.
9. Чинна Конституція КНР була прийнята:
1) 1954 р.;
2) 1978 р.;
3) 1982 р.
10. Базовими принципами модернізації сучасного Китаю є:
1) демократизм, конфуціанство, капіталізм,
2) маоїзм, конфуціанство, капіталізм;
3) соціалізм, конфуціанство, капіталізм.
11. Загальною рисою форми правління «нафтових» монархій Близького Сходу є:
1) її абсолютистський характер;
2) її ідеологічне спрямування як теократичної монархії;
3) її світський характер.
12. Становлення сучасної іранської державності пов’язано з:
1) запровадженням конституційно-монархічної форми державного правління у 1906—1907 рр.;
2) прийняттям Конституції Ісламської Республіки Іран в грудні 1979 р.;
3) перейменуванням Персії в Іран 1936 р.
13. Проголошення Іраку як незалежної держави з конституційно-монархічною формою правління відбулося:
1) 1930 р.;
2) 1932 р.;
3) 1958 р.
14. Конституційне закріплення республіканської форми правління в Іраку здійснено:
1) 1932 р.;
2) 1958 р.;
3) 1970 р.
15. Вперше в мусульмансько-східній традиції ідея громадянської рівності та забезпечення природних прав людини знайшла відображення в:
1) Конституції Ісламської Республіки Іран 1979 р.;
2) Конституції Іраку 1970 р.;
3) Державному маніфесті «Гюльханейський хатт-і-шериф» Османської імперії 1839 р.
16. За Конституцією 1876 р., форму державного правління Туреччини можна визначити як:
1) конституційну (дуалістичну) монархію;
2) республіку;
3) теократичну монархію.
17. Республіканська форма правління в Туреччині була закріплена:
1) 1908 р.;
2) 1923 р.;
3) 1924 р.
18. За Конституцією 1982 р., форма правління сучасної турецької держави визначається як:
1) парламентська монархія;
2) парламентська республіка;
3) президентська республіка.
19. Починаючи з епохи Мейдзі й до цього часу, в розвитку японського права проявилася:
1) всеохоплююча вестернізація;
2) максимальне збереження традиційного у національному праві;
3) вестернізація, збереження традиційного у національному праві.
20. Цивільний кодекс Японії 1898 р. складався під значним впливом:
1) ЦК Франції 1804 р.;
2) Австрійського Цивільного уложення 1811 р.;
3) Німецького Цивільного уложення 1896 р.
21. Кримінальне законодавство Японії кінця ХІХ — початку ХХ ст.ст. складалося під впливом:
1) англійського буржуазного права;
2) французького буржуазного права;
3) німецького буржуазного права.
22. Розвиток китайського права в 1911—1949 рр. характеризувався:
1) всеохоплюючою вестернізацією;
2) максимальним збереженням традиційного у національному праві;
3) вестернізацією, збереженням традиційного у національному праві.
23. Першою кодифікацією мусульманського права в галузі сімейно-шлюбних відносин і спадкування вважається:
1) іранський Цивільний кодекс 1927—1935 рр.;
2) турецький Цивільний кодекс 1870 р.;
3) єгипетський та алжирський кодекси персонального статусу.
24. Засади сучасного цивільного права Туреччини формувалися під впливом:
1) французького цивільного законодавства;
2) німецького цивільного законодавства;
3) швейцарського цивільного законодавства.
25. Традиціоналізм у розвитку японського буржуазного права проявився у:
1) збереженні доктрини конфуціанства;
2) посиленні індивідуалізму;
3) консервуванні правових норм феодального походження.
26. Батьком модернізації Китайської народної республіки вважається:
1) Ден Сяопін;
2) Мао Цзедун;
3) Чан Кайші.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Куманин Е. В. Юридическая политика и правовая система Китайской Народной Республики. — М., 1999.
2. Лубський В. І., Борис В. Д. Мусульманське право: курс лекцій. — К.: Вілбор, 1997.
3. Мусульманское право. — М.: Инст-т гос-ва и права ИГПАН, 1984.
4. Страхов М., Солодовнік І. З історії прийняття Кримінального кодексу Японії 1907 року // Вісник Академії правових наук. — 1999. — № 3.
5. Сюкияйнен Л. Р. Мусульманское право. — М.,1 986.
6. Инако Цунэо. Современное право Японии / Пер с япон. — М.: Прогресс, 1981.
7. Цмай В. В. Регулирование семейно-брачных отношений мусульман «правом личного статуса». — СПб: Санкт-Петербургский университет МВД России, 2000.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
