Історія держави і права зарубіжних країн

1.3. Цивілістичні теорії періоду промислового капіталізму

Зрозуміло, що такі установки не могли зберігати актуальність упродовж тривалого часу, і в XIX ст. поступилися новому напрямку, що сформувався в буржуазній цивілістиці — вольовій теорії (яскравим представником є Виндшейд), в основі якої лежала ідея трактування права як осередку волі, сфери вільного її прояву. Автономія власника, воля договору, зведення державних функцій до чисто охоронної діяльності з перенесенням центра ваги на життєву активність учасників економічного обороту — усе це цілком укладалося в рамки вольової теорії і логічно випливало з її змісту.

На тому ж ґрунті складалася і догматична цивілістика, представники якої виходили з того, що якщо право — не більш ніж границя дозволеної волі, окреслена законом, то вивчаюча його наука не повинна робити нічого іншого, крім аналізу, систематизації й опису правових норм із єдиною метою виявити вольові рамки, ними змальовані. Тим самим відтиналася від права його соціальна основа, що утримувала його класовий фундамент. Але саме це цілком улаштовувало буржуазію, особливо в умовах, коли їй вдалося привести у відповідність зі своїм економічним пануванням своє політичне панування. Чим більше, однак, таке панування усталювалося, тим гостріше перед його носієм ставилося питання: що важливіше — автономія правосуб’єктної особистості чи можливість державного втручання в її правову сферу?

В умовах набуття капіталізмом нової якості вольова концепція поступилася цивілістичній концепції періоду промислового капіталізму — теорії інтересу. Її родоначальник Р. Ієринг, на противагу Ф. Савіньї, стверджував, що право створюється не окрім, а за допомогою розумової творчості людини, не в результаті мирної еволюції, а в процесі запеклої боротьби. Але оскільки результат усякої боротьби визначається перевагою однієї із сил, що борються, то і право не могло б восторжествувати, не спираючись на силу. Критикуючи вольову концепцію, він заявляв, що якщо ціль права в суб’єктивному змісті складається у владі волі, то позбавлені волі не можуть мати права. Але права за ними визнаються, що означає, імовірно, що управомочним є не той, хто може претендувати на володіння, а той, хто може претендувати на користування. На цій підставі робиться висновок, що не воля, а інтерес складає мету і передумову права, і права — це юридично захищені інтереси.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.