АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви

«Було багато поранених. Термінал утримували 10 чоловік», — «Чєрдак»

Віталій «Чєрдак», боєць 79-ї окремої аеромобільної бригади, 10 днів утримував позицію «Імпульс» у точці розвантаження БТР нового термінала Донецького аеропорту. Він розповідає про смерть товаришів, мужність командирів й «уроки патріотизму» від російських телеканалів:

— Я на фронт пішов добровільно. З липня 2014-го ніс службу в Краматорську, там і отримав позивний «Чєрдак».

У вересні нам дали команду виїхати для прикриття відходу 93-ї бригади. Ми не знали, куди саме їдемо. Пам’ятаю, як заїхали в Тоненьке, щоб заправитись, і як їли яблука в садочку перед Пісками. І тут нам різко сказали сісти по машинах, ми завантажились в БТР і поїхали.

Віталій, боєць 79-ї окремої аеромобільної бригади із позивним «Чєрдак»

Ми зрозуміли, що їдемо в аеропорт, тільки тоді, коли вже їхали по злітній смузі й навколо почали вибухати міни. Коли ми зупинились та відкрили апарель (пологий насип або похила платформа транспортних засобів, призначена для завантаження техніки в потяг або на переправний пристрій. — Ред.), то побачили, що знаходимося біля нового термінала Донецького аеропорту.

Буквально за два-три дні до цього ми були в Донецьку й дивились новини, де чули про те, що в Донецькому аеропорті все погано і що бійців там «піджимають».

Вигляд на диспетчерську вежу та пожежну частину з другого поверху нового термінала ДАП

Висадка була дуже складною для нас. Ми заїжджали вдень, хоча всі знають, що в Донецький аеропорт треба заїжджати вночі. Удень вивозили лише критично поранених, щоб встигнути врятувати їхнє життя.

Мій взвод залишився в новому терміналі, а два БТР 3-ї роти мали зайняти оборону в старому. Коли вони виїхали з-під «рукавів», які подаються до літаків, з-за рогу нового термінала з’явився ворожий танк. Він двома вистрілами знищив два наших БТР, де знаходились люди. В один влучив «кумулятивом» артилерійський снаряд, і вісім чоловік отримали поранення, а у другий влучив фугасом. У цьому БТР загинули всі сім чоловік.

Це сталося через 5—10 хвилин після нашого заїзду. Ми цього не бачили, лише чули, як вибухали бойові комплекти. Потім повз нас потекла ріка зі свинцю.

Нам віддали наказ зайняти оборону. Ми були деморалізовані після того, як загинули наші товариші, але наші офіцери дуже нас підтримували. Покійний майор, позивний «Патріот», казав: «Усе буде добре, нам треба протриматись, ми не можемо кинути наших хлопців».

«Ми за свистом визначали, як іде перезарядка ворожого танка»

— Обстріли починались зранку, як тільки сходило сонце, десь о пів на шосту. Ми потім жартували, що це «перші есемески прилітали». Стріляли в основному зі «стодвадцятого» міномета та з «саушки». І так кожного дня — мінометний або танковий обстріл.

За час перебування в аеропорту ми навчились визначати на слух, коли їде наш танк, а коли не наш. За свистом визначали, як іде перезарядка ворожого танка і як довго він завантажує боєприпаси після використання свого бойового комплекту.

Коли ми там були, сепаратисти намагались «покласти» новий термінал. Один їхній танк працював зі сторони старого термінала, ближче до «зеленки», а інший — по нас і по вежі з боку гаражів, поруч із церквою.

Вони били по верхніх поверхах, влучали в секції, вони дуже хотіли «покласти» термінал ще тоді. Але металевий каркас будівлі, уся конструкція просто ходором ходила й ті снаряди «відігравала».

Першого жовтня, приблизно о шостій ранку, танк прямим ударом влучив у наш «КамАЗ» і в бочку з соляркою, що стояли в тиловій стороні нового термінала. Там ми перебігали з одного термінала в інший. З тієї точки хлопці теж працювали по сепаратистах, і у них на бочці лежали магазини. І буквально за секунду перед пострілом танка була команда від наших коригувальників, що працюють «гради».

Це врятувало хлопцям життя, бо вони встигли підійти ближче до нас і заховатися за колонну. Коли снаряд влучив у бочку солярки, вона почала горіти, вибухнули бойові комплекти й загорілася тилова частина нового термінала. Слава богу, тоді нікого не поранило.

«Якби сепаратисти знали, що нас 10 чоловік, шапками б закидали»

— У нас було дуже багато поранених. Якби сепаратисти знали, що новий термінал тримають 10 чоловік, вони би нас шапками закидали.

На другому поверсі була позиція «Очі», там працював боєць. Він дуже допомагав тим, хто був унизу. Коли терористи заходили на територію з боку парковки, він бігав від одного вікна до іншого, бив з гранатомета і робив вигляд, що нас багато.

Усі хлопці дуже сильно один одного підтримували. Пам’ятаю, якось ми намагалися посмажити картоплю. Ми тоді десь її знайшли, вона була гнилувата, але ми взяли ковпак від БТР, який накриває колесо, зробили дірки в бочці з-під бойлера й кинули туди дрова. А воно не горить — тяги немає, то ми раз — з автомата — і тяга з’явилася. І тільки-но ми поставили смажити ту картоплю, як розпочався обстріл із «градів». І ми їм такі: «Та ну дайте ж хоч картоплі поїсти, їсти хочеться…»

«Хтось має бути покараним за те, що хлопці лежать там під уламками»

— Виїхав я з аеропорту в ніч на 4 жовтня. Третього жовтня під час бою мене поранило гранатою, контузило й уламок потрапив у голову. Мене перебинтували, і ми далі продовжували бій. Уночі на наші позиції зайшла інша рота, але нам сказали залишитись до ранку. Та наш командир наказав вивозити поранених.

Центральна зала нового термінала

Нас було п’ятеро. Ми, підтримуючи один одного, шкандибали злітною смугою до БТР. Ми дійшли, залізли в нього, закрили апарель, закрили очі й поїхали в повній темряві.

«Ми показали: український дух незламний»

— Я спочатку не розумів, чому ми там перебуваємо й за що гинуть наші хлопці. За цей шматок металу?! Але нам усе «пояснили» у російських новинах. Там приймалися лише російські канали, а на них «ополчєнци» розповідали, що вже аеропорт взяли, і на відео вони ходили по «Метро» і робили вигляд, що то був новий термінал. І тоді ми зрозуміли: це наш аеропорт, це фортеця, яку треба обороняти.

Чим довше я там знаходився, тим більше розумів, що оборона аеропорту потрібна. Ми показали, що український дух — незламний. Коли я приїхав додому, завжди дивився новини, чи стоїть аеропорт.

Чому його зруйнували? Особисто мене там не було, коли він руйнувався, коли вибухали колони, коли падала вежа — символ аеропорту. Нехай у причинах розбираються військові критики та спеціалісти. Але я думаю, що винні мають бути покарані за те, що хлопці досі лежать там під уламками і мами з дружинами не можуть отримати назад своїх близьких.