Кооперативне будівництво. У квітні 1921 р. було створено єдину систему споживчої кооперації для міста й села. їй надавалося право заготівель і збуту продукції. Через кілька місяців, у жовтні, з цієї системи виокремилась сільськогосподарська кооперація. Набули розвитку її спеціальні види: машинно-тракторні, тваринницькі, цукробурякові та ін. кооперативи. До кінця 20-х pp. до сільгоспкооперації залучили понад половину селянських господарств України. Всіма видами кооперації, включаючи споживчу, охоплювалося 85 % селянських господарств.

Здавалося, партія більшовиків послідовно втілює у життя кооперативний план Леніна. Дійсність була іншою. Уже XIV конференція РКП(б) розглядала кооперацію лише як форму зв'язку між державою і дрібними товаровиробниками. Доповідач з цього питання голова Раднаркому СРСР О. Риков наполегливо пропагував ідею Леніна про тотожність зростання кооперації зростанню соціалізму. Однак до резолюції на доповідь Рикова, відредаговану генеральним секретарем ЦК Сталіним, ця фундаментальна ідея не увійшла.

Сталін аж ніяк не протиставив непівську концепцію кооперування комуністичній концепції колективізації. Він хотів зберегти образ вірного учня і послідовника Леніна. Однак без широкого обговорення концепції кооперативного соціалізму Сталін уже в середині 20-х pp. узяв курс на примусову колективізацію всього селянства. Його найближчий співробітник Л. Каганович, прилаштований генсеком на посаду генерального секретаря ЦК КП(б)У, виявився відвертішим, коли заявив на IX з'їзді КП(б)У в фудні 1925 p., що питання про колгоспи слід висунути як найбільше політичне питання, бо це найближча до соціалізму форма господарювання на селі.

Улітку 1926 р. з ініціативи Сталіна політбюро ЦК ВКП(б) утворило комісію для вивчення становища колгоспів. Було вжито заходів, щоб стимулювати їх створення. Селяни, які зважувалися на колективізацію, отримували від держави не лише податкові пільги, а й пряму матеріальну допомогу. В результаті кількість колгоспів в Україні зросла з 5454 у жовтні 1925 р. до 12042 на початку жовтня 1928 р. Однак основна частина бідноти, тим більше середняки, не поспішала змінювати звичний спосіб життя. Восени 1928 р. в Україні було колективізовано менше 4 % селянського землекористування.