Трудовий конгрес. Майже усунуті від влади політичні партії дискутували про те, який лад слід встановити в Україні. Напр. грудня 1918 р. під їхнім тиском Директорія погодилася скликати Конгрес трудового народу України з метою організації влади. Передбачалося обрати 528 делегатів за класовою ознакою, але відповідно до питомої ваги класів у суспільстві. 377 представників мали делегувати селяни, 118—робітники, 33—трудова інтелігенція. Додаткові 65 місць надавалися представникам ЗУНР. Вибори відбувалися по куріях — на повітових селянських і губернських робітничих з'їздах і губернських з'їздах трудової інтелігенції.

16 січня 1919 р. в розпал кампанії у Києві було скликано державну нараду з участю членів Директорії та уряду, керівників політичних партій і ударної військової сили УНР — корпусу січових стрільців. Винниченко заявив, що треба визначати спільну лінію щодо організації влади й рекомендувати її Трудовому конгресові.

Однак згоди на нараді не дійшли. Керівники січових стрільців запропонували утворити замість Директорії військовий тріумвірат у складі С Петлюри, командира корпусу Є. Коновальця та його заступника А. Мельника. Один з лідерів українських соціал-демократів — М. Порш обстоював парламентський шлях організації влади. Він висловився як проти більшовицького гасла диктатури пролетаріату, вбачаючи у ньому прикриття для диктатури партії, так і проти військової диктатури. Представник есерів М. Шаповал доводив, що треба негайно встановити в Україні радянську владу. Ліві українські есери вважали, що селянство у радах повинно мати представництво, яке відповідає його питомій вазі в суспільстві. В цьому їхня позиція різко розходилася з більшовиками, котрі штучно применшували представництво селян, щоб висунути на перший план робітників і самих себе.

Есери в новій політичній обстановці, після ліквідації влади гетьмана та окупантів, не припиняли збройної боротьби — уже з режимом Директорії. Петлюрівці вважали цих своїх ворогів, названих пізніше «боротьбистами», дуже небезпечними. Без участі більшовиків вони «збільшовичували» військо.

Однією з перших «збільшовичилася» Дніпровська дивізія під командуванням отамана Зеленого (Д. Терпила). Вона почасти розгромила, почасти приєднала до себе військові сили Директорії, захопила Золотоношу, Ржищів, Гребінку, Черкаси й утвердила тут лівоесерівську адміністрацію. Слідом за нею «збільшовичилися» частини Задніпровської дивізії отамана М. Григор'єва, розташовані на величезній території Південної України. Вона швидко зростала за рахунок численних партизанських загонів. Про підтримку рад оголосив також Н. Махно на Катеринославщині.

23 січня у Київському оперному театрі зібралося близько 400 делегатів Трудового конгресу (в багатьох місцевостях вибори не відбулися через воєнні дії, деякі делегати не змогли приїхати), основна частина котрих представляла Селянську спілку, яку завжди контролювали українські есери. Однак ця партія розкололася на 3 частини й керувати діями своїх делегатів не могла. Втім потреба в цьому відпала. Директорія, якій було висловлено політичну довіру, готувалася до евакуації з Києва. Конгрес припинив роботу.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.