Прабатьківщина слов'ян. У науковому середовищі не вщухають суперечки навколо того, чи були слов'яни автохтонним населенням тієї частини Європи, яку посідають нині, чи прийшли з глибин Азії. Адже, які переважна більшість європейських народів, слов'яни належать до індоєвропейців, батьківщиною яких різні вчені визнають то Європу в цілому, то Ватіканський півострів, то Азію чи її частини, що звуться Передньою і Малою Азією. Існують також різні теорії локалізації прабатьківщини слов'ян, тобто визначення найдавнішого ареалу їхнього життя у Європі Багато подібних теорій почало з'являтися ще в ранньому середньовіччі

Першим у вітчизняному науковому письменстві спробував відповісти на це питання давньоруський літописець Нестор, учений-чернець Києво-Печерського монастиря У своїй знаменитій «Повісті временних літ», створеній на початку XII ст., він зазначав, що найдавніші слов'янські землі — нижня течія Дунаю і Паннонія. Так було започатковано теорію Дунайської прабатьківщини слов'ян. За середньовіччя на Заході народилася скіфо-сарматська теорія слов'янського етногенезу, вперше повідана світові у Баварській хроніці XIII ст. Вона стала популярною серед західноєвропейських учених XIV—XVIII ст За цією теорією, пращури слов'ян — сюфи й сармати — прийшли з Передньої Азії уздовж Чорноморського узбережжя й отаборилися у південній частині Східної Європи Звідти вони згодом розселилися на північ, захід і південний захід У середні віки та на початку нових часів набула поширення й версія про тотожність слов'ян з іншими народами, що згадуються у працях античних і ранньосередньовічних авторів: з кельтами, готами, фракійцями, даками, ілірійцями, гетами і навіть... кочовиками-гунами. В наш час усі ці здогадки й теоретичні викладки, позбавлені наукового підґрунтя, становлять хіба що історіографічний інтерес

Поважні наукові студії на ниві слов'янського етногенезу розпочалися лише на поч. XIX ст., коли історія стала справжньою наукою. Поступово-до наукових досліджень залучаються свідчення історичної лінгвістики, особливо топоніміки. З перебігом часу вчені дійшли висновку, що давні слов'яни спершу жили десь поміж балтами, германцями та іранцями. На початку XX ст. російський славіст О. Погодін запропонував вважати прабатьківщиною слов'ян території Польщі, а також українських земель Поділля і Волині, де зафіксовано безліч прадавніх слов'янських гідронімів. Польський лінгвіст 1-ї пол. XX ст. Я. Розвадовський висловив передову тоді думку, за якою давні слов'янські землі простягалися од Вісли до Дніпра Однак названа територія була не досить конкретно окреслена географічно Варто згадати й концепцію видатного російського (згодом німецького) лінгвіста М. Фасмера, котрий локалізував слов'янську прабатьківщину в басейнах Прип'яті та середньої течії Дніпра У XX ст. за вивчення праслов'янського етногенезу взялись і археологи.

У 30—40-х pp. XX ст. вагомий внесок у теорію прабатьківщини слов'ян зробили польські археологи та лінгвісти. Так, Ю. Костшевський вбачав її у межиріччі Вісли і Ельби, а Т. Тер-Сплавінський — в обмеженому просторі між Віслою і Одером Але при цьому недооцінювались археологічний та лінгвістичний матеріали з межиріччя Вісли й Дніпра Український археолог і лінгвіст В. Петров, автохтоніст за переконаннями, гадав, що історію слов'янства слід починати з племен трипільської культури (етнос яких був змішаного й неслов'янського походження^, і обмежував їх давню землю територією пізнішої України. Його теорію не поділяють сучасні вчені Малокоректною в науковому відношенні є і гіпотеза відомого російського лінгвіста Ф. Філіна, котрий бачив прабатьківщину слов'ян поміж Західним Бугом і Середнім Дністром. Загалом же етнологи, археологи, історики, лінгвісти одностайні втому, що слов'янська прабатьківщина розташовувалась на розлогому просторі між Віслою чи навіть Одером і Дніпром, сягаючи на півночі Балтійського моря, а на півдні — Карпатських гір Такої позиції дотримуються польський археолог В Гензель, російські — П. Третяков і М. Артамонов, історик та археолог Б. Рибаков.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.