МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
НАРОДНИКИ — діячі революційно-визвольного руху, носії народницької ідеології, що панувала серед різночинної інтелігенції Росії та України у 60—90-х роках XIX ст. Назва пояснюється тим, що в центрі уваги вони ставили народ, який хотіли загітувати на здійснення соціальної революції. Родоначальниками руху були О.Герцен та М.Чернишевський, ідеологами у 70-х роках — П.Лавров, М.Бакунін, П.Ткачов. Основні організації: "Земля і воля" (Петербург, 1861—1864), нова організація "Земля і воля" (1876), після розпаду якої (1879) виникли "Народна воля" і "Чорний переділ". Осередки народницьких організацій існували в багатьох містах України. Зокрема у Києві, Одесі активно діяли чайковці, існував гурток братів Жебуньових "Київська комуна" (1873). Пік діяльності народників позначився масовим "ходінням у народ" (весна — літо 1874). Переслідування, арешти й заслання найбільш впливових народників, ідейна криза руху знекровили його і прирекли на занепад. Упродовж 90-х років частина народників поступово перейшла на позиції лібералізму, деякі сприйняли марксизм.
Н.Шип
[А] [Б] [В] [Г] [Д] [E] [Є] [Ж] [З] [I-Ї-Й] [K] [Л] [M] [H] [O] [П] [P] [C] [T] [У] [Ф] [X] [Ц] [Ч] [Ш] [Щ] [Ю] [Я] [Всі]