МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

КООПЕРАТИВНИЙ РУХ — прагнення людей до економічної співпраці задля спільного організованого виробництва і водночас одна з форм відродження національної самосвідомості. Відіграв надзвичайно велику роль у формуванні української нації, даючи можливість українцям, які перебували у пригніченому становищі як в Російській імперії, так і в Австро-Угорщині, проявити себе в економічному житті. Разом із тим кооперативний рух являв собою міцний фінансовий фундамент культурно-освітніх прагнень української інтелігенції, яка не могла розраховувати на матеріальну допомогу ні з боку імперських урядів, ні з боку великої буржуазії, яка здебільшого була неукраїнського походження. Кооперативний рух мав характерні регіональні особливості. На Наддніпрянщині він був спрямований на те, аби допомогти українцям посісти належне місце у новоствореній грандіозній промислово-аграрній інфраструктурі краю. Тут кооперативний рух досяг свого апогею у 1917 — 1919, коли українці спромоглися організувати потужні промислові та фінансові союзи — "Укрінбанк", "Союзбанк", "Дніпросоюз" та ін. Після встановлення радянської влади всі вони були ліквідовані. У Галичині, яка була одним із найвідсталіших регіонів Австро-Угорщини, українські кооператори самі мусили пройти шлях від малого до великого виробництва, причому у жорсткій конкуренції з більш фінансово сильною та досвідченою польською кооперацією. У 20—30-ті роки галицький кооперативний рух був на підйомі. Він став знаряддям самоврядування та самозахисту, школою, в якій українці вчилися бути господарями на власній землі.

О.Лисенко