МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ЗАКРЕВСЬКІ — давній козацько-старшинський рід, започаткований генеральним бунчужним Йосипом Закревським. Його син Андрій Йосипович (1742— 1804) був директором Академії мистецтв (засн. 1783) та головою Медичної колегії у Петербурзі (1789). У культурно-науковому середовищі прізвище Закревський насамперед пов’язується з Гнатом Платоновичем (1839— 1906) — прокурором Харківської судової палати і сенатором, автором праці "Об учениях уголовно-антропологической школы" (1893) — та Миколою Васильовичем (1805 — 1871) — істориком, фольклористом, етнографом (останній народився в Києві в сім’ї міщанина, і його не слід плутати з полтавським дворянином Миколою Васильовичем 3.). З 1820 навчався у Вищій київській гімназії, після закінчення якої вступив до Дерптського університету. Через матеріальні скрутності у 1831 залишив навчання і пішов учителювати. Згодом працював помічником бібліотекаря Румянцевського музею в Москві і займався історією та етнографією України. Перша публікація ("Очерк истории города Киева") з’явилася 1836 у Ревелі (нині Таллінн). У 1858 видав у Москві "Летопись и описание Киева", а в 1868 — "Описание Киева" у 2 томах, за яке був нагороджений Уваровською премією. Завдяки великому фактичному матеріалу книга є цінним надбанням української історіографії, її по суті можна визначити як кодифікацію документального матеріалу стародавнього Києва. Закревський збирав українські й галицькі пісні, прислів’я та ідіоми. У I860 —1861 надрукована його збірка "Старосветский бандуриста", у передмові до якої автор висловився на захист прав українців розвивати літературу рідною мовою.

Н.Шип