МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ГЕТЬМАН — командувач військовими формуваннями українських козаків у XVI—XVIII ст. Владні повноваження й прерогативи Г. протягом часу зазнали значних змін. Традиційно гетьмани обиралися реєстровими козаками зі свого середовища. Згодом польський уряд переходить до призначення на цю посаду відданих короні осіб. Поряд із цим з кінця XVI ст. з'явилися гетьмани, які обиралися нереєстровцями (С.Наливайко, Павлюк, Я.Острянин та ін.). Обсяг владних повноважень гетьмана різко зріс у часи Визвольної війни, в процесі творення в Україні незалежної держави. Її першим володарем став Б.Хмельницький. У руках гетьмана зосереджується вся повнота влади — військової, адміністративно-господарської, судової. Він видавав універсали різного характеру і змісту, керував військом, очолював старшинську раду і здійснював посадові призначення, визначав напрями зовнішньої політики держави, карав і милував. Влада гетьмана в роки війни наближалася до необмеженої. Проте так тривало недовго. Після смерті Б.Хмельницького (1657) почався поступовий й неухильний наступ російського царизму на українську державність, у т.ч. на прерогативи гетьманської влади. Відповідно до договорів, які укладалися між Московією та Україною протягом другої половини XVII—XVIII ст., права гетьмана дедалі більше урізувалися. Цей процес особливо активізувався після невдачі політичної акції гетьмана І.Мазепи (1709). В Україні інтенсивно почали утверджуватися російські владні структури (воєводи, так звані Малоросійські колегії). Вибори гетьмана то заборонялися, то знову дозволялися. Останнім гетьманом України був К.Розумовський. Остаточно інститут гетьманства ліквідовано у 1764. Резиденціями українських гетьманів у різний час були Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. Відзнаками гетьманської влади (клейнодами) виступали булава, бунчук, прапор, печатка, литаври. Існував інститут наказного гетьманства (цю посаду обіймали особи, які тимчасово виконували обов'язки гетьмана під час походу, за відсутності гетьмана, у період міжгетьманства тощо).

В. Смалій