МАЛИЙ СЛОВНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ПОЛК — сформований у 1659—1660 на Слобожанщині переселенцями з Лівобережної та Правобережної України. У 1677 до нього приєднано Балаклійський полк. Після відокремлення Ізюмського полку (1685) у Харківському полку залишилося 12 міст і 43 села, зокрема Вовчанськ, Салтів, Печеніги, Золочів, Вільшанка, Валки, Мерефа, Слов’янськ, Соколов, Зміїв. У 1732 до його складу входили сотні: Валківська, Дергачівська, Золочівська, Липецька, Люботинська, Мереф’янська, Вільшанська, Перекопська, Пересічнянська, Салтівська, Соколовська, Таранівська, Угольчанська, Тишківська, дві Харківські, Хорошівська, Циркунівська. На цей же рік у Харківському полку було 2 міста, 11 містечок, 52 села, 6 слобідок і 45 хуторів.

Перші полковники Харківського полку невідомі. У 1660, 1664—1665, 1667, 1668 його очолював славнозвісний Іван Сірко, якого змінив ставленик Москви Федір Ріпка (1668). Надалі полковниками були Григорій Донець (1668—1690), Іван Григорович (1690—1691), Федір Григорович (1692—1706) Донець-Захаржевські, Федір Володимирович (1706—1710) та Лаврентій Іванович (1710—1711) Шидловські, П.Куликовський (1711—1714), Г.Квітка (1714—1734), С.Тевяшов (1734—1757), М.Куликовський (1757—1765). У зв’язку з ліквідацією слобідського козацтва в 1765 Харківський полк був реорганізований в уланський полк російської армії, а його територія стала складовою новоствореної Слобідсько-Української губернії.

В.Панашенко