ТЕМА 9. ДОБА РУЇНИ. ГЕТЬМАНЩИНА

Квітень

1657 р.

Проголошення гетьманом Ю. Хмельницького на старшинській раді, на прохання Б. Хмельницького. Після його смерті (27. 07. 1657р.) на Чигиринській раді було прийнято рішення проте, щоб Юрій продовжив навчання в колегіумі, а до виконання гетьманських обов’язків покликано генерального писаря Івана Виговського.

1657 – 1659 рр.

Гетьманування Івана Виговського.

Жовтень

1657 р.

На гетьманській раді в Корсуні І. Виговський обраний гетьманом. Він проводить активну зовнішню політику, не розриває на перших порах з Москвою, поновлює союз з Кримом, укладає оборонний союз з Швецією тощо.

Червень

1658 р.

Збройний виступ проти І.Виговського, який очолили Мартин Пушкар (полтавський полковник) і Яків Барабаш (кошовий отаман Запорозької Січі). Причинами було невдоволення рядових козаків та селян орієнтацією І. Виговського у внутрішній політиці на козацьку старшину та шляхту, власні амбіції керівників повстання, які вміло підігрівала Москва. За допомогою татар виступ було придушено, але він спричинив загибель з обох сторін до 50 тис. осіб. Ця боротьба стала першим акордом громадянської війни, яка була одною із вагомих причин доби Руїни.

Вересень

1658 р.

Гадяцький договір І. Виговського з Польщею. Згідно якого:

1) у Речі Посполитій утворювалася третя складова частина федерації – Велике Князівство Руське (з Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств);

2) влада, як цивільна так військова, у Великому Князівстві Руському належала гетьману, якого обирали по життєво;

3) законодавчу владу мили виконувати національні збори;

4) самостійними передбачалися фінанси, включаючи право карбування монет;

5) військо мало налічувати 30 тис. козаків і 10 тис. найманих військ;

6) козаками підтверджувалися всі права і вольності, вони, “як люди рицарські” звільнялися від сплати податків і виконання повинностей, одержували дозвіл на виробництво спиртних напоїв, підлягали лише гетьманській юрисдикції;

7) мала бути скасована унія, а православ’я зрівнювалося в правах з римо-католицькою вірою та інші.

Нажаль умови Гадяцького угоди в більшій мірі залишились лише на папері, бо Польща не бажала виконувати взяті на себе зобов’язання. 22 травня 1658 польський сейм ратифікував цю угоду в значно урізаному вигляді, вилучивши з неї найважливіші положення, що викликало велике невдоволення козаків

Липень 1659 р.

Битва під Конотопом. Підписання Гадяцької угоди спричинило агресію з Москви проти України. Навесні 150-тисячна армія під командування князя О. Трубецького почала наступ на Лівобережну Україну. І. Виговський разом з татарами завдав російській армії нищівної поразки під м. Конотоп. Але Виговський не скористався перемогою, оскільки запорізькі козаки на чолі з І. Сірком напали в цей час на Крим і змусили татарську кінноту покинути І. Виговського і повернутись додому, а в тилу ще залишалися чисельні російські гарнізони та розпочалися нові повстання.

Вересень

1658 р.

На раді в Германівці І. Виговський склав гетьманські повноваження, втративши підтримку більшості населення України.

1659 – 1663 рр.

Гетьманування Юрія Хмельницького.

Жовтень

1659 р.

Ю. Хмельницький підписує з Москвою Переяславські статті. За якими:

1) заборонялося обирати гетьмана без дозволу Москви;

гетьман позбавлявся права знімати і призначати полковників;

2) гетьман не права без суду карати старшин;

3) заборонялося виступати в похід без дозволу царя;

4) заборонялися відносини з іншими країнами;

5) у 5-ти містах України розміщувалися російські гарнізони;

6) Київська митрополія (українська православна церква) мала бути підпорядкована московському патріархату;

7) повернути трофеї взяті під Конотопом, після розгрому російського війська І. Виговським;

8) видати Москві родину І.Виговського і скарати на горло полковників Ждановича та Гуляницького, які обороняли Конотоп.

Жовтень

1660 р.

Слободищенський (Чуднівський) договір Ю. Хмельницького з Польщею. Після невдалого походу російських військ на Правобережну Україну, Ю. Хмельницький розриває союз з Росією і підписує договір з Польщею, який по суті повторював Гадяцьку угоду. Проте Україна повернулась під владу Речі Посполитої на автономних засадах, а не як рівноправний суб’єкт федерації. Наслідки: Україна фактично розкололася на дві частини, на два окремі гетьманати – Лівобережну Україну (наказним гетьманом обрано Якима Сомка, рідного дядька Ю. Хмельницького) під протекторатом Росії, Правобережну – під протекторатом Польщі (гетьманом залишився Ю. Хмельницький).

Січень 1663р.

Ю. Хмельницький зрікається гетьманської булави і постригся в ченці під іменем Гедеон.

1663 – 1665 рр.

Гетьманство Павла Тетері на Правобережній Україні. Його політична програма проголошувала об’єднання правобережних і лівобережних земель під одною булавою. Проводив відкриту пропольську політику. Взяв участь в поході польського короля Яна ІІ Казимира на Лівобережну Україну. У внутрішній політиці спирався на козацьку старшину та шляхту. Ігнорування інтересів народних мас призвели до повстання та зречення П. Тетері від гетьманства.

1663 – 1668 рр.

Гетьманство Івана Брюховецького на Лівобережжі. Обраний на Чорній раді в м. Ніжин в червні 1663. зробив ставку на бідні верстви населення, давши їм багато демагогічних обіцянок, які не збирався виконувати. Спровокував погроми і різню, знищив інших претендентів на булаву Я. Сомка та І. Золотаренка. В жовтні 1665р. підписав під час візиту до Москви (він був першим гетьманом, що поїхав з візитом до Москви)Московські статті, які значно обмежували політичні права Гетьманщини, посилювали її військово-адміністративну залежність від Росії. Всі українські міста і землі переходили під владу царя. В десяти містах Лівобережжя розміщувалися гарнізони на чолі з воєводами. Гетьман позбавлявся права самостійно вести зовнішню політику, обмежувалися права його обрання. Нарешті Москва домоглася права збирання податків з українського населення (окрім козаків), до царської казни.

Відчуваючи загальне обурення діями Москви (в Україну прибули перепищики щоб визначити розмір оподаткування і т. п.), Виговський намагався очолити повстання проти Росії. У червні 1668р., коли на лівобережжя вступили полки правобережного гетьмана П. Дорошенка, козаки виступили проти Брюховецького і, вчинивши самосуд, вбили його.

1665 – 1676 рр.

Гетьманство Петра Дорошенка, який прагнув створити незалежну Українську державу, об’єднавши всі українські землі під своєю владою. За це його назвали “Сонцем Руїни”.

Січень 1667 р.

Андрусівське перемир’я між Польщею та Росією на 13,5 років. За спиною України її було поділено навпіл : Лівобережжя з Києвом відходило до Росії, Правобережжя – Польщі. Запоріжжя підпорядковувалося як владі царя так і короля, будучи в “ послушенстві під охороною та під високою рукою обох великих государів”.

Червень

1668 р.

Проголошення П. Дорошенка гетьманом обох берегів Дніпра. Після вбивства І. Брюховецького він об’єднав під одною владою обидві частини України, але через наступ польських військ змушений був повернутися на Правобережжя, лишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. У вересні російські війська перейшли у наступ на Лівобережну Україну, де Многогрішний та частина полковників прийняли протекторат Росії.

Серпень

1668 р.

Частина запорозьких козаків проголосила гетьманом Петра Суховія, який визнав протекторат Кримського ханства. Разом з татарами вдерся на Лівобережжя, але після поразки на початку 1669 р. відмовився від гетьманства.

1669 – 1672 рр.

Гетьманство Д. Многогрішного на Лівобережжі. У березні 1668р. обирається гетьманом на раді в Глухові, підписавши з Москвою Глухівські статті, за якими, Росія, щоб заспокоїти Україну, пішла на деякі поступки : російські гарнізони залишалися лише в 5 містах, воєводам заборонялося втручатися у внутрішні справи місцевої української влади, податки збирала гетьманська адміністрація, козацький реєстр налічував 30 тис. осіб та інші. Д. Многогрішний протестував проти приєднання Правобережної України до Польщі, боровся за розширення автономних прав України, що викликало занепокоєння царського уряду. У результаті змови його було звинувачено у зраді Росії і заарештовано і вислано до Сибіру (він був перший серед українських гетьманів відправлених Росією на заслання).

1669, 1674 р.

Частина козаків України на раді в Умані обрали гетьманом Михайла Ханенка, який взяв протекторат польського короля. Вів постійні бойові дії з П. Дорошенком, але після поразки під Києвом у 1674 р. склав свої повноваження і присягнув на вірність Москві.

1669 р.

Перехід П. Дорошенка під протекторат Туреччини. Опинившись у ворожому оточенні (Річ Посполита, Росія) та появою нових претендентів на гетьманство (П. Суховій, М. Ханенко), П. Дорошенко укладає союзний договір з Туреччиною.

Червень
1672 р.

Багатотисячна турецько-татарська армія на чолі з султаном Магометом разом із 12-тис. загоном П. Дорошенка здобули фортецю Кам’янець-Подільський і розпочало наступ на Галичину. Польські війська під м. Бучач були розгромлені. У жовтні 1672р. було укладено Бучацький мир, надзвичайно тяжкий для Польщі. Вона зобов’язалася сплатити Туреччині велику контрибуції (80 тис. талерів) і щорічно давати 22 тис. злотих т. зв. “упиминків” (данини). Поділля від Польщі відходило до Туреччини; зруйнована і майже обезлюднена Брацлавщина і Південна Київщина визнавалися козацьким володінням під управлінням П. Дорошенка, що ставав васалом турецького султана.

1672-1687 рр.

Гетьманство Івана Самойловича.

Замість висланого до Сибіру Д. Многогрішного на старшинській раді в Козачій Діброві у червні 1672р. було обрано І. Самойловича, який уклав з Москвою Конотопські статті , в яких на прохання козацької старшини посилювався її вплив на гетьмана, але послаблювалася автономія України. Гетьман сам без ради старшини не мав права її карати і позбавляти посад. Без царського указу й ради старшин він не міг посилати послів до чужоземних монархів. Гетьман і старшина не мали права приймати втікачів-селян з Росії, а тих хто вже втік в Україну, повертати назад до Росії. На вимогу старшини ліквідовувалися наймані, компанійські полки, які била підпорядковані безпосередньо гетьманові. Лівобережним полкам заборонялося допомагати П. Дорошенку в його боротьбі проти Польщі. Конотопські статті створили умови для посилення впливу царського уряду в Україні.

Березень

1674 р.

Проголошення на раді в Переяславі І. Самойловича гетьманом всієї України. В наслідок успішного наступу військ І. Самойловича та російських військ Г. Ромадановського проти П. Дорошенка та турків було взято більшість міст Правобережжя, крім Чигирина, де оборону проводив Дорошенко. На спільній раді І. Самойловича обирають гетьманів обох берегів Дніпра.

Вересень

1676 р.

Зречення П. Дорошенка від гетьманства в Чигирині, який оточило російське військо і полки І. Самойловича. Він визнав підданство царя, був вивезений у Вятку і призначений там воєводою.

Жовтень

1676 р.

Журавненський мирний договір між Річчю Посполитою і Туреччиною завершив польсько-турецьку війну 1672-1676рр. Поділля залишилося під владою Туреччини, а частина Правобережної України визнавалася козацькою територією.

1677 – 1678 рр.

Чигиринські походи турецько-татарського війська, внаслідок яких козацьку столицю Чигирин було повністю зруйновано. Водночас турки призначили Ю. Хмельницького гетьманом Правобережжя, присвоївши титул Князя Сарматії та України.

Серпень

1681 р.

Бахчисарайський мирний договір Росії з Кримом та Туреччиною, за яким лівобережна Україна з Києвом визнавалася за Російською державою, частина Київщини, Поділля, Брацлавщини залишалися під владою Туреччини, а територія між Дніпром і Бугом оголошувалась нейтральною. Того ж року Ю. Хмельницького було відправлено до Стамбулу і страчено.

Травень

1686 р.

“Вічний мир” між Річчю Посполитою і Росією, укладений у Москві на основі Андрусівського перемир’я, за ним: Польща визнавала Лівобережжя, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверщину приєднаними до Росії, Південна Київщина, Волинь, Галичина залишалися за Польщею; Поділля – Туреччиною, а Південна Київщина і Брацлавщина були нейтральними землями.

1686 р.

Ліквідація самостійності української православної церкви.

Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархату (Москва скористалася дуже складним становищем константинопольського патріарха, за допомогою турецького султана фактично перекупила право призначати київського митрополита).

1687 р.

Невдалий похід російських та українських військ на Крим. 150 тис. рос. військо під командуванням В. Голіцина та 50 тис. українського війська І. Самойловича не змогли пробитися через Перекоп до Криму. І. Самойловича звинуватили у провалі походу, заарештували і заслали до Тобольська.