Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

83

Неділя 26 грудня 1915 року

Ангус Б’юкенен іде в нічний дозор під Тієтою в районі пагорбів Тайта

Їх оточує непроглядна темрява, у небі сяють зірки, але місяця не видно. Б'юкенен, як і решта, взув мокасини: неможливо без шуму ходити бушем, якщо на тобі грубі черевики. Завдання у них звичне: не дати німецькому патрулю влаштувати диверсію на залізниці Уганди. Зараз пів на десяту вечора. Незабаром маленький загін попрямує патрулювати дорогу, що приведе їх до того місця, за вісім кілометрів звідси, де вони сидітимуть у засідці. Вони йдуть, витягнувшись довгою вервечкою. Час від часу зупиняються, щоб прислухатися.

Ангус Б'юкенен щойно отримав звання лейтенанта. Його кар'єра в 25-му батальйоні королівських фузилерів виявилася стрімкою: ще в квітні він був усього лише рядовим. І він не без смутку залишив життя простого солдата, що вважав «веселим, безтурботним і безладним».

За деякий час вони раптом почули тріск і зупинилися.

Звук лунав ліворуч від дороги.

Вони чують хрускіт гілок, що ламаються, шелест листя. Ворожий патруль не пересувався б так необережно. Абсолютно правильно. Перед ними — носоріг. Вони завмирають на місці. У темряві не розгледіти, чи має намір це прекрасна тварина напасти на них. Вони обмінюються тривожними поглядами. Носороги часто зустрічаються в цих місцях, і вони дуже небезпечні, значно небезпечніші за левів. Б'юкенен уже засвоїв, що леви можуть напасти тільки тоді, коли поранені. За останній рік 30 британських солдатів у Східній Африці були розірвані дикими звірами. Носоріг задріботів геть і зник у чагарниках. Небезпека минула.

Четверо обережно рушили далі.

Під розлогим манговим деревом вони знайшли ще палаючі вуглинки багаття. Десь у темряві причаївся ворог.

Зійшов місяць. Вони бачать свої тіні на курній дорозі — витягнуті, невагомі обриси. Неподалік блищить річка.

До півночі вони приходять на місце, звідки можна оглянути залізницю. Вони ховаються в буші й вичікують. Усі чекають і чекають.

Ніч минула тихо, переривалася лише звуками Африки. Кричали мавпи в високих деревах на річковому березі, позаду залізниці, розгойдуючись і ламаючи сухі гілки. Самотня сова ухала десь вдалечині… Іноді виявляв свою присутність який-небудь хижий звір. Тиша часто переривалася низьким виттям гієн, від якого холонуло серце, і дзявкотінням шакалів, схожим на собачий гавкіт, — але лише на коротку мить, щоб потім ці звуки, подібно до привидів, зникли в чорній, бездонній глибині ночі.

Зі сходом сонця можна було сказати, що ще одна ніч минула без пригод. Вони розвели багаття, заварили собі чай, а потім, у світлі сонця, рушили назад.

Навколо табору солдати готувалися розчищати велику територію, там штабелями лежали предмети першої необхідності. За чутками, чекали серйозних підкріплень. Б'юкенен: «Думка про те, що ми незабаром вступимо на землю ворога, надихала нас».