Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

77

Неділя, 28 листопада 1915 року

Едуард Мослі зустрічає в Азізіє британський корпус, який відступає

Місце нічим не примітне: всього лише закрут річки та жменька глинобитних хатин: це Азізіє. Він плив на плоскодонці з оточеної пальмами Басри річкою Тигр. Бачив Курну, Кала-Саліх, Амару і Ель-Кут. Багато разів чув про Азізіє. Дехто говорив, що саме там стоїть британський корпус у Месопотамії, або Сили D, як його називали офіційно. А на думку інших, корпус перебував під Багдадом і ризикована операція з захоплення великого міста має ось-ось відбутися.

Едуарду Мослі виповнилося 29 років. Він лейтенант британський польової артилерії. Народився в Новій Зеландії, вивчав юриспруденцію в Кембриджі та нещодавно служив у частині, дислокованій в Індії. Оскільки за військові операції в Месопотамії відповідав у першу чергу індійський колоніальний уряд, то цілком природно, що і підкріплення надсилали з Індії. (Більшість солдатів британського корпусу становили місцеві індуси.) Мослі та інші, які пливуть зараз річкою, є саме підкріпленням, заміною тим, хто загинув, поранений, зник безвісти або захворів. З фотографії на нас дивиться впевнена людина, з близько посадженими очима, акуратними вусиками, напруженим поглядом; на пальці у нього — перстень з печаткою. У його зовнішності відчутна іронічна недбалість. Він ніколи раніше не проходив військової служби, ніколи не потрапляв під обстріл.

Мослі був не з тих, хто всіма силами прагнув за першого ж зручного випадку потрапити на поле бою. Його викликали телеграмою, у розпал військових навчань. Він відразу почав збиратися, щоб «змінити навчання на реальність». Його полковник дав йому слушні поради, а інші забезпечили міцними напоями. Здоров'ям він не вирізнявся, страждав від наслідків перенесеної малярії, але не дозволяв слабкому здоров'ю диктувати свої умови. Зайві речі, на кшталт мотоцикла, він залишив в очікуванні миру і повернення додому, але головний скарб узяв із собою — це був кінь, красень Дон Жуан. Він разом з іншими людьми у формі сів на невелике поштове судно, що перевезло їх через море.

Марш-кидок Сил D на північ не був ані поміркований, ані особливо потрібний. Частково він пояснювався магією назв (як же, «Багдад захоплено!» — ефектний газетний заголовок, що викличе фурор у Лондоні, стане більмом на оці в Константинополі, Берліні та Відні), частково — звичайним марнославним молодецтвом. Військові операції англійців у Перській затоці почали проводити відразу ж після початку війни, ще до того, як до війни долучилася Османська імперія, і спершу мали дуже обмежену мету — зберегти нафтові родовища на узбережжі[137]. Але як часто трапляється, апетит приходить під час їжі. Перший легкий успіх на узбережжі підштовхнув до нового наступу. Коли ж і він увінчався перемогою, а крім того, османська армія довела, що в разі серйозної небезпеки може накивати п'ятами, були зроблені ще кілька ривків уперед, уздовж річки Тигр, поки генерал Ніксон, місцевий головнокомандувач, який залишався в Басрі, схилившись над картою, окрилений, не пробурмотів: «Чому б не спробувати захопити Багдад? — Адже місто всього лише за чотириста кілометрів звідси, right?»

Wrong. Ці чотириста кілометрів тільки на карті здавалися дріб'язковою відстанню. Але в реальності похід тривав довго, принаймні для корпусу, що просувався вперед, крізь дзижчання мух, у розпеченій спеці, затопленими водними шляхами. На практиці лінія постачання розтяглася до Басри.

Мослі вже помітив ознаки того, що завоювання Багдада відбувалося вочевидь не за планом. Два дні тому вони пропустили важкий шлюп зі штабною частиною, укритий якимись тюками на випадок обстрілу. Отже, плавання річкою було зовсім не безпечним. Пароплав, на якому їхав Мослі, повернув тепер до берега, і він відразу зрозумів: сталося щось серйозне. Люди рухалися якось зацьковано. Коні стояли нечищені та втомлені. Вози та упряж укрилися пилом. Він побачив, що просто на голій землі сплять цілі батальйони: на головах у солдатів — коркові шоломи, а ті, хто сплять, лежать «нерівними рядами».

Він обійшов цих змучених людей і коней, побачив маленький прапорець, що майорів над глиняною хатиною: тут розміщувався командир артилерії корпусу. Офіцер розповів Мослі, що саме сталося. Шість днів тому відбулася велика битва близ Ктесифона, за двадцять п'ять кілометрів на південь від Багдада. Там обкопалася османська армія. Британському корпусу вдалося атакувати першу лінію загороджень, але потім наступ загруз. Обидві сторони зазнали важких втрат, і обабіч фронту поширювалися чутки про те, що противник очікує серйозного підкріплення, унаслідок чого — до речі, цілком типовий результат — обидві сторони в замішанні почали відступати, залишивши спекотне, запорошене, укрите трупами поле бою.

Хай там як, британські війська були не в змозі далі наступати на Багдад: забагато поранених. Корпус мав чотири польові госпіталі, що могли прийняти 400 пацієнтів, але після битви довелося піклуватися про 3500 поранених. У 76-й батареї, де тепер служив Мослі, були поранені всі офіцери, крім одного. На відміну від британського корпусу, османська армія дійсно отримала підкріплення, тому турки повернули назад і почали переслідувати англійців, які відступали.

Увечері Мослі бере участь у будівництві укріплень: вони утворюють півмісяць навколо Азізіє. Лейтенант уважає, що робота просувається напрочуд легко і швидко. Як і багато інших, він спочатку не може позбутися відчуття, що просто бере участь у маневрах. Але варто було йому лише поглянути на жахливий стан возів, на непарну кількість коней, запряжених у вози і знаряддя, на переляканих солдатів, як він розумів, що це не так.

Якомога більше поранених намагалися завантажити на баржі та плоскодонки; відвозили і все непотрібне спорядження. Мослі, як і інші, також полегшив свій вантаж, позбавляючись від додаткового верхового та похідного спорядження і військової форми[138]. Коня Дон Жуана він, звісно, залишив при собі.

З настанням темряви Мослі ліг спати просто біля своєї батареї, готової до вогню. Десь там, у темряві, стоїть османська армія. Час від часу лунають постріли. Він чує гавкіт шакалів, які переслідують британський корпус від самого Ктесифона, в очікуванні трупів — хоч людських, хоч тварин. Але втома бере гору, і «примарна пісня» шакалів слабшає, віддаляється. Він засинає.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.