Вільям Генрі Докінз пише листа матері в порту Лемноса

Нарешті в дорогу. І остаточно відомий пункт призначення — Дарданелли. Чутки про операцію поширювалися з лютого. Тоді вони дізналися, що кораблі союзників без особливого успіху атакували османські артилерійські батареї, які блокували протоку, і що атака повторилася минулого місяця, але була так само безуспішною^[89]. Уже наприкінці березня більшість бригади Докінза вирушила через Середземне море до острова Лемнос, у північній частині Егейського моря. Сам же він залишався у великому таборі під Каїром. Тим часом він чудово розумів, що починається щось серйозне. У минулому листі додому він писав: «Кажуть, ми станемо частиною гігантської армії — французької, російської, балканської (!) і британської — і спершу підкоримо Туреччину, а потім рушимо до Австрії»^[90].

Зміни були дуже доречними. Місяці бездіяльності — не зважаючи на навчання — отруювали бойовий дух і послаблювали дисципліну. Австралійці виявляли дедалі більше неповаги до британських офіцерів, а солдати різних національностей дедалі більше ганебно поводилися в Каїрі. Кульмінацією стали події двотижневої давності, що припали на Страсну п'ятницю, коли в кварталі розважальних закладів спалахнули заворушення. Каїр уважається одним з найбільш гріховних міст світу, у ньому є безліч борделів, гральних будинків, де охочі до розваг можуть спробувати все — від наркотиків до стриптизу. За непорушним законом «попит народжує пропозицію». Усе це розквітло пишним цвітом, коли сюди приплинули десятки тисяч молодих солдат з грошима в кишенях. Дисципліна похитнулася, невдоволення місцевого населення військовими посилилося^[91].

Отже, у Страсну п'ятницю сотні солдатів, здебільшого австралійців і новозеландців, почали бешкетувати в одному з розважальних кварталів Каїра. Вони, лютуючи, громили бари та борделі, викидали меблі на вулицю і підпалювали їх. Буяючи, натовп прибував, оскільки до місця поспішали інші солдати. Втрутитися спробувала військова поліція; у відповідь в неї полетіли пляшки, четверо солдатів були поранені. Викликані на підмогу британські військові з багнетами були одразу ж роззброєні, їхні гвинтівки кинули у вогонь. Невдачею завершилися і спроби втихомирити натовп за допомогою кавалерії. Поступово все заспокоїлося само собою. Докінз також був там і охороняв шлагбаум на одній з вулиць. У наступні дні озлоблені солдати спалили в таборі буфет і кінотеатр.

Близько тижня тому військова частина Докінза з полегшенням залишила Єгипет. Тоді в порту Олександрії стояло багато військових кораблів. За два дні вони підійшли до берега Лемноса. Острів був крихітний, усі вміститися на ньому не змогли, тому багато солдатів просто залишилися на кораблях. Зараз Вільям Генрі Докінз сидить на борту корабля «Машобара» в порту Лемноса і пише листа матері.

Тут є кумедні старовинні вітряні млини, на яких мелють зерно. Це великі кам'яні споруди з величезними крилами з парусини. Острів дуже чистий, і люди тут охайні, — слава богу, який контраст з Єгиптом! Усюди росте зелена трава, поля дуже красиві, укриті квітучими червоними маками і ромашками. Учора ми зійшли на берег, щоб рота трохи розім'ятися й оглянула пам'ятки острова. Місцеве населення тут, як і скрізь, прагне побільше заробити на солдатах. Великих крамниць тут немає, тому ми просто прогулялися островом і подивилися на людей. В одного — круглий сир під пахвою, в другого — зв'язка інжиру, у третього повна кишеня горіхів, у четвертого — мішечок сухарів… усі навколо намагаються щось продати. Ми приємно провели час.

Докінз знає: вони незабаром попрямують далі. Він знає, яке завдання йому і його роті належить виконувати у майбутньому: вони мають відповідати за забезпечення бригади водою. На борту «Машобари» безліч насосів, труб, бурові установки і, крім того, землерийне обладнання та інструменти. Та й сам корабель уже перетворюється на судно спеціального призначення: на носі відкрили величезні двостулкові «двері» для висаджування. Вони отримали карти місця, де повинні будуть висадитися. Воно називається Галліполі. Це вузький, довгий півострів, що замикає вхід у Мармурове море. Але про це в листі він нічого не пише. Він завершує такими рядками:

Більше розповідати нема чого, отже, я завершую. Передавай усім вітання від мене з великою любов'ю. Твій люблячий син Віллі. Вітання дівчаткам.