Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

202

Неділя, 28 липня 1918 року

Ельфріда Кур працює в дитячій лікарні в Шнайдемюлі

Вони роблять усе, що можуть. Коли у дітей бракує молока, їм дають варений рис, або вівсяну кашу, або просто чай. А коли бракує пелюшок, що іноді теж трапляється, використовують паперові. Але вони гірші. Папір прилипає до шкірки малюка, і йому боляче.

Усюди суцільний ерзац. Несправжня кава, підробний алюміній, імітація гуми, паперовий бандаж, дерев'яні ґудзики. Розмах винахідливості вражає уяву, а кінцеві результати вельми скромні: тканина виготовлена з кропив'яних волокон і целюлози, хліб — із зерна, змішаного з картоплею, бобами, горохом, гречкою, кінським каштаном (такий хліб їстівний лише кілька днів після випічки), какао — з обсмаженого гороху і жита, з хімічними смаковими добавками, м'ясо — з пресованого рису, вивареного в баранячому салі (для більшої переконливості до нього додано фальшиву дерев'яну кістку), тютюн — з сушених корінців і картопляного лушпиння, підметки черевиків — дерев’яні. Існує 837 визнаних замінників м’яса для виробництва ковбас, 511 зареєстрованих замінників кави. Нікелеві монети замінили залізними, залізо сковорідок змінили листовим залізом, мідні покриття на дахах змінили бляшаними, життя 1914 змінили життям 1918-го, де все стало більш тонким, більш порожнистим, більш кволим. Ersatz: підроблені товари в підробленому світі.

Ельфріда Кур працює в дитячій лікарні в Шнайдемюлі. Їй потрібен був час, щоб звикнути до цієї роботи, подолати почуття відрази, коли вона бачить кров, гній, пролежні, голови, укриті струпом. Майже всі діти без винятку страждали від недоїдання або набули захворювання, що пов'язане з недоїданням. (Недоїдання було наслідком частково успішної британської блокади Німеччини, частково того, що сільське господарство Німеччини та її транспортна система були підірвані неймовірним напруженням воєнних років: там, де була їжа, не було потягів, щоб доставити її, куди належить.) Ці діти виявилися, по суті, такими ж жертвами війни, як і ті, хто загинув на фронті. Або діти, які разом з «Лузітанією» пішли на дно. За останні роки дитяча смертність у Німеччині подвоїлася[288].

Багато немовлят були залишені в лікарні матерями, юними легковажними солдатськими дружинами.

Ельфріда пише:

О ці малюки! Шкіра та кістки. Крихітні голодуючі тільця. А їхні величезні очі! Коли вони починають плакати, чується лише слабкий писк. Один малюк, хлопчик, напевно, незабаром помре. Личко в нього як у висохлої мумії. Лікар робить йому ін’єкції кухонної солі. Коли я схиляюся над його ліжечком, малюк дивиться на мене великими очима, ніби це старий, навчений досвідом чоловік; а йому всього шість місяців від народження. У його очах застигло питання, чи, радше, докір.

Коли з'являлася можливість, вона приносила малюкові вкрадені нею справжні пелюшки, щоб він не мучився з паперовими.

Ельфріда прокидається о шостій годині ранку, починає працювати з семи і завершує о шостій вечора. Її брата Віллі призвали рядовим в авіацію. Поки він усе ще навчається. Зустрівши його після призову, вона вирішила, що він жахливо виглядає у своїй військовій формі, з цим безглуздим лакованим головним убором. Але найгірше було бачити, як він стоїть струнко, завмерши, з нерухомим поглядом, руки по швах, дивлячись кудись удалину. Майже як тоді, коли вона грала в лейтенанта фон Йелленіка, тільки тепер по-справжньому, значно краще — і водночас гірше, значно гірше. Востаннє Ельфріда зустрічалася з Віллі два тижні тому, в день його народження. Тоді він двічі повторив їй: «Все тріщить по швах»[289].



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.