Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

138

П'ятниця, 2 лютого 1917 року

Ріхард Штумпф знаходить надію в Вільґельмсхафені

Судячи з барометра, атмосферний тиск продовжує підніматися. Уранці після вахти їм дозволено піти на маленьку екскурсію в Маріензіль. Настрій панує жвавий. Процесію очолює судновий оркестр. Блискучий лід все ще вражає своєю товщиною. Штумпфу подобається його краса і міць, але раптово він згадує, що незабаром лід розтане, зникне без сліду. На зворотному шляху вони маршем проходять Вільґельмсхафеном.

«Гельґоланд» знову ремонтують і модифікують. Цього разу демонтують скорострільні гармати калібру 8,8 см. Битва при Скагерраку засвідчила, що радіус дії у них недостатній, тому гармати марні: «два роки тому за подібні висловлювання просто розстріляли б як зрадника», зазначає Штумпф у своєму щоденнику. З цих гармат так і не зробили жодного пострілу. І ті, хто їх обслуговував, на кшталт Ріхарда Штумпфа, займалися дурницями. Він заспокоював себе тим, що гармати ще знадобляться на суші^[228]. Штумпфу здається, що планують щось серйозне. Він знову повірив у майбутнє: «Весь світ затамував подих, дивлячись, як Німеччина готується завдати останнього нищівного удару».

Повернувшись на корабель, вони обідають. Після чого з'являється вахтовий офіцер з папером, у нього «чудові новини». «Слухайте, хлопці, телеграма з Берліна: від сьогодні ми починаємо необмежену підводну війну». Усі «надзвичайно зраділи» з цього повідомлення. Тільки й говорили на борту, що про цю новину. Більшість начебто приставала на те, що поставити Велику Британію на коліна — тільки питання часу. «Це смертельний вирок Англії». Таким став німецький варіант війни до «переможного кінця», утілений в дії, про що давно попереджали французькі політики.

Штумпф поміж тих, хто сумнівається. Проте він готовий дати на це термін у чотири місяці; потім положення роз'ясниться. До того ж він уважає, що саме так слід реагувати на британську голодну блокаду, що призвела до холодної та тяжкої «бруквяної зими» у Німеччині. Тільки цим вони і харчувалися: бруквою різних видів, приготовленою у різні способи. (Варіанти настільки ж різноманітні, наскільки одноманітний головний інгредієнт: пудинг із брукви, фрикадельки з брукви, пюре з брукви, джем із брукви, суп з брукви, салат із брукви. Дехто називали брукву прусським ананасом.) У страви з брукви часто додавали трохи згірклого жиру; запах нейтралізувався тим, що її варили з яблуками і цибулею. Нестача жирів призводила до спалаху кишкових захворювань, а від одноманітної їжі багато хто просто пухли. У Німеччині люди втрачали в середньому 20 відсотків ваги, а багато матросів на кораблі добряче схудли. Сам він утратив всього лише п'ять кіло, адже йому надходили продуктові посилки від батьків із Баварії.

Необмежена підводна війна? Чому б ні? Нехай ці англійці спробують власну пігулку: «Сподіваюся, вони зазнають такого ж нестерпного голоду, як наш народ у Саксонії або Вестфалії».