Володимир Літтауер проводить зиму в окопах поблизу Двіни

На фронті поблизу Двіни нічого нового. Сніг укриває поля і ліси, широка річка скута кригою. Усе спокійно. Дуже спокійно.

Полк Літтауера сидить в окопах на східному березі річки. Особовий склад майже символічний. Відрізок фронту завдовжки в кілометр обороняють вісімдесят солдатів. Про скільки-небудь серйозну систему оборони говорити не варто, радше йдеться про ізольовані опорні пункти, між якими є порожнечі. Ворог цілком міг би скористатися ситуацією, але, схоже, вона задовольняє обидві воюючі сторони. Імовірно, німецькі укріплення на протилежному березі річки так само розрізнені, як і російські.

Усе спокійно. Навіть дуже спокійно.

Володимир Літтауер з іншим офіцером мешкає у маленькій хатинці за лінією фронту. У ній є дві кімнатки: одна — для них, інша — для їхніх денщиків і телефоністів. Їхню кімнатку обставлено дуже просто. Два ліжка, стіл і лавка. Стіни голі, на них лише кілька цвяхів, на яких висять зброя й одяг.

Уночі лінія фронту патрулюється, удень її охороняють, але часу все одно залишається багато^[219]. Вони парилися в лазні, побудованій неподалік солдатами. Добре харчувалися: з дому продовжували надходити посилки з рибними консервами, ковбасою, ікрою, шоколадом. Вони влаштовували гулянки, співали і веселилися. Звісно, у крихітній кімнатці вміщувалося не більше п'ятьох чоловік, але їм це не заважало. Не бракувало і спиртних напоїв. Навіть навпаки. З початку війни стало важко дістати в тилу горілку^[220], але армійські лікарі та ветеринари охоче виписували спирт «з медичною метою». Його розбавляли водою, крапали в нього гліцерин і пили з лимоном. «Пропорції алкоголю й води залежали від особистого смаку, хоча ця суміш ставала дедалі міцнішою по ходу війни».

Цього вечора^[221] до них у гості завітав командир ескадрону ротмістр Петрикевич. Він напився. Почав розписувати свій улюблений план — штурмувати Дубену, сільце, розташоване просто між лініями фронту. Петрикевич не дослухався аргументів, що німців у селі може виявитися значно більше, ніж солдатів в його ескадроні. «Мені не потрібен ескадрон; усе, що необхідно, це семеро чоловік». І він знову пиячив. Він ухвалив рішення. Йому потрібно семеро «добровольців», щоб здійснити його план. Необхідно штурмувати Дубену. Ротмістр натягнув на себе свій плащ і, хитаючись, вийшов на мороз.

Ледве ротмістр зник у ночі, денщики негайно схопилися за польові телефони. Вони методично телефонували на пости і попереджали про появу командира ескадрону, його плани. Усі одразу поховалися хто куди.

Спорожнілі окопи нітрохи не турбували п’яного ротмістра і лише змушували його матюкатися, хоча штурм Дубени знову скасовувався.