Крестен Андресен відновлює траншеї на Соммі

Синє небо. Нагріта сонцем, по-літньому запашна трава. Знову потрібно копати землю. Андресен значно більше часу проводить із заступом і лопатою в руках, ніж з гвинтівкою і ручною гранатою. Утім, він на це анітрохи не нарікає. Стояти в дозорі на передовій небезпечно, незручно і втомливо. Особливо тепер, коли британці в десятках кілометрів звідси безперервно поливають німецькі позиції вогнем, і швидше за все це підготовка до великого наступу. Іноді ураганний вогонь проноситься над траншеями Андресена, і тоді їх доводиться відновлювати. Копати білу крейдяну породу дуже важко. Але зрештою виходять відмінні сховища.

Працюють за графіком: вісім годин плюс перерва на обід копаєш, потім вільний. Одна з виритих ним траншей пролягає крізь ліс, де сонячні відблиски грають на зеленому листі, а повалені дерева валяються на землі подібно до в'язанок хмизу, — потім вона тягнеться вздовж струмка і перетинає старий млин. Вони сплять у глибоких підземних сховищах. Там надійно, але тісно. Ліжка такі вузькі, що доводиться лежати на боці. Ще вони діряві, тому про те, щоб зручно заснути, мріяти не варто. Матраци напхано деревною тирсою, що звалюється в грудки. Та й повітря замало:

Проспиш там п’ять-шість годин і відчуваєш, як здавлює груди, ніби у тебе астма. Але все швидко минає, ледь видерешся на світло і ковтнеш свіжого повітря.

Андресен не зовсім здоровий. Йому дошкуляє стара застуда, непокоїть живіт, часто болить голова. Вони спостерігали безліч повітряних боїв у яскраво-синьому літньому небі. Схоже, англійці беруть гору. «Нещодавно тут збили знаменитого льотчика Іммельмана. Я в цей час спав у сховищі. Але ті, хто був нагорі, бачили».

Як зазвичай, він дуже уважно прислухається до всього, що кажуть про мир. Тепер наполегливо повторюють, що війна завершиться 17 серпня. Це четвер.