Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

102

Вівторок, 25 квітня 1916 року

Ельфріда Кур стає свідком скандалу на вокзалі Шнайдемюля

Ельфріда знову йде на вокзал. Вона шукає свою кращу подругу, Дору Хенш, батьки якої тримають маленький ресторанчик у будівлі вокзалу. Коли Ельфріда прийшла туди, до ресторанчика зазирнули двоє солдатів. Один — зовсім молодий, з витонченими, правильними рисами обличчя, другий — здоровань і абсолютно п'яний. Він гучно вимагав собі ще пива, але кругленький пан Хенш відмовив йому. Тоді п’яний наліг на стійку, щоб самому налити собі кухоль, але пан Хенш схопив його за плечі й відштовхнув. Тут солдат виставив вперед багнет і пішов просто на пана Хенша. Власник ресторанчика з несподіваною швидкістю прослизнув у задні двері. Дора з її мамою закричали. Відвідувачі схопилися і похапали стільці, готові до бійки. Товариш п’яного солдата, який весь цей час сидів за столиком, витягнувши ноги, спокійно сказав: «Ану йди звідси!». Так п'яний і вчинив.

За хвилину повернувся пан Хенш, у супроводі унтер-офіцера і двох патрульних. Унтер-офіцер підійшов до товариша п’яного солдата, який сидів біля столу і спокійно гортав газету, і поцікавився, як звуть втікача І в якому полку він служить. Солдат відмовився говорити. Тоді унтер-офіцер наблизився і сказав щось, чого Ельфріда не змогла розчути. Молодий солдат схопився і закричав. «Ви хам, пане унтер-офіцер! Я не хотів цієї поганої війни, я змушений грати в солдата. Чудово! Якщо ви збираєтеся щось сказати мені, то будьте люб'язні говорити по-військовому. Утім, можете ображати мене скільки вам заманеться, я все одно не скажу імені свого товариша!»

Суперечка триває. Молодий солдат вперто відмовляється назвати ім'я п'яного товариша, і врешті-решт його самого заарештовують. Ельфріда бачить, як його веде патруль, як поблискують багнети на солдатських гвинтівках. Обличчя в арештованою зовсім бліде, у нього навіть губи побіліли. Ледь за цими чотирма зачинилися двері, як відвідувачі знову заговорили. Чутно їхні обурені голоси. Ельфріда чує, як гулко стукає серце її подруги Дори.

Тоді Ельфріда зізналася їй, що не може зрозуміти, хто був правий: унтер-офіцер чи солдат, який відмовився видати свого товариша. Почувши ці слова, пан Хенш ображено гаркнув: «Ви лише послухайте! Про що тут говорити! Звісно, правий унтер-офіцер! Обов'язок військових — підкорятися, інакше… інакше це бунт». І пан Хенш боляче ляснув Ельфріду по сідниці й виштовхав зі свого ресторану.

Засмучена, приголомшена, Ельфріда поверталася додому. Власне кажучи, вона розуміла обох: і молодого красивого солдата, який відмовився видати друга, й унтер-офіцера, що виконував свій обов'язок.

Найбільше мені було шкода себе. Я ніяк не можу зрозуміти, де правда, а де брехня на цій війні. Я радію нашим перемогам, але думки про вбитих і поранених не дають мені спокою. Учора я почула, що десь у лісі є потайний шпиталь, в ньому мешкають солдати з понівеченими на фронті обличчями. У них такий жахливий вигляд, що нормальні люди не мають сили навіть поглянути на них. Від цього я впадаю у відчай [165] .

Цього дня Ельфріді виповнюється чотирнадцять років. Вона почала укладати волосся інакше, на дорослий манер.

Цієї самої ночі була зроблена остання спроба провезти в Ель-Кут продовольство для обложеного британського гарнізону. Судно, обшите листовою сталлю, з вантажем провіанту на борту, зі спеціальною командою, набраною з добровольців, причому неодружених, під покровом темряви йде вгору річкою Тигр, відчайдушно сподіваючись проскочити повз османські позиції та дістатися обложених Але це судно, «Юльнар», помітили і відкрили по ньому вогонь з усіх боків. Зрештою воно сіло на мілину. Едуард Мослі занотовує в щоденнику:

Судно виявилося всього за кілька метрів від турецьких гармат. Офіцери на борту були вбиті, лейтенант Кроулі [sic] [166] був захоплений у полон. Корабель відбуксирували на очах у наших солдатів, які були готові розвантажити його біля Форту, на очах нещасної жменьки, яка залишилася від гарнізону, спостерігаючи за подіями з дахів будинків в Ель-Куті. Корабель так і стоїть там. Схоже, це трагічний, але очікуваний кінець ризикованої операції, нашої останньої надії. Їжі залишилося зовсім небагато, на завтра вистачить.