Поле битви – Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Взяття турецьких фортець у пониззі Дніпра 1695 р.

Рейди на турецькі фортеці в пониззі Дніпра та Північному Причорномор’ї наприкінці XVII ст. стали звичним напрямом воєнної активності гетьманського війська, з одного боку, стримуючи активність турецьких залог і напади татарських чамбулів, з іншого — підважуючи контроль османів над цим стратегічно важливим регіоном. Походи і рейди на такі фортеці, як Казикермен (нині околиці міста Берислав Херсонської області) та Очаків, були доброю школою у виробленні бойової майстерності козацької старшини. Залежно від характеру і масштабів задач у походи виряджали кінні й піхотні загони (2—3 тис. чол.) або невеликі відділи (800—1000 чол.). Відповідно вирізнялася і їхня тактика: напади на великі фортеці, що передбачали ушкодження укріплень і гарнізону, велися як справжні бої, з поділом війська на самостійно діючі частини, постановкою складної бойової задачі та організацією взаємодії між піхотою, кіннотою й артилерією. Проведення подібних рейдів розвивало в командирів загонів і частин ініціативність, привчало до наступальних дій, розвивало здатність до стрімких і сміливих атак.

Найбільш вдалим виявився похід об’єднаного українсько-російського війська на нижньодніпровські фортеці влітку 1695 р. Свого часу османами тут було створено цілий вузол оборони, котрий захищав вихід до Чорного моря й слугував опорним пунктом для великих набігів татар на Право- та Лівобережну Україну. Інженерно він складався з чотирьох фортець (Казикермен, Мустріткермен, Мубеуреккермен та Ісламкермен), побудованих при впадінні річки Кінські Води в Дніпро й оснащених сильними гарнізонами та артилерією. Рейд готували навесні 1695 р., причому московське командування надавало йому допоміжну роль як такого, що мав відволікти сили кримців і турків від Азова, який довго і безуспішно намагалася взяти російська армія. Натомість для гетьманського уряду він мав набагато більше значення: в разі захоплення нижньодніпровських фортець відкривався вихід до Чорного моря й встановлювався контроль над гирлами Дніпра та Бугу, а лінія османської сфери впливу відсувалася аж до Очакова.

Після концентрації головних сил московського війська під командуванням Б. Шеремєтєва та військ гетьмана І. Мазепи на Лівобережжі об’єднана армія майже місяць ладувала переправи на правий берег Дніпра, будуючи річкову флотилію. Задум Мазепи полягав у тому, аби завдати удару по турецьких фортецях з суходолу й води водночас, не давши їм можливості подавати одне одному допомогу десантами чи перехресним вогнем, що початково передбачала турецька система оборони. 11 липня правим берегом Дніпра військо вирушило до Казикермену, котрий був найсильнішою фортецею оборонного комплексу, і ще частина війська на чолі з Я. Лизогубом рушила вниз Дніпром, плануючи з’єднатися із запорожцями. Сумарна кількість всіх військ становила близько 40 000 чол.

24 липня надвечір українсько-московські передові загони несподівано вийшли на околиці Казикермена й успішно відбили вилазки турків, котрі намагалися контратакувати нападників і стримати висунення головних сил. Бої довкола нижнього міста тривали весь наступний день, що дозволило гетьманським військам закріпитися під мурами міста й почати зведення шанців і артилерійських батарей. 26 липня нападники почали бомбардування міста й цитаделі. Водночас з боку Дніпра флотилія в складі запорожців, а також реєстрових козаків Київського та Чернігівського полків знищила транспортні й торговельні судна турків і відрізала вогнем Казикермен від сусідньої фортеці Мустріткермену навпроти на дніпровому острові. Концентричні удари союзників, добре організована розвідка та бойова охорона не дали можливості татарським чамбулам на чолі з нуреддін-султанами, котрі прибули на Кінські Води, подати допомогу обложеним. Сили оборонців виявилися роз’єднаними, шлях до відступу блокований.

Після кількаденного обстрілу й інженерної атаки казикерменського замку вранці 30 липня нападники підірвали міну під найпотужнішою з башт цитаделі й вдерлися до неї, змусивши гарнізон до капітуляції. Оточений зусібіч гарнізон Мустріткермену, бачачи падіння головної фортеці, наступного дня здався козаками, а залоги двох інших фортець, підірвавши укріплення, відійшли у степ під захист татарських чамбулів. Перемога була повною. До рук союзників потрапило 1000 полонених, клейноди, зброя, боєприпаси та практично вся артилерія, а вцілілі укріплення Мустріткермену були обсаджені козацькою залогою, котра твердою ногою стала на Дніпрі. Багаті трофеї та перемоги гетьманського війська уславлювали київські панегіристи, а Київський митрополит Варлаам Ясинський і ректор Київського колегіуму Стефан Яворський звернулися з пишномовними привітаннями до гетьмана Мазепи. Один із символів тієї перемоги — дзвін «Казикермен», відлитий з трофейних турецьких гармат, — і нині можна побачити в Полтавському краєзнавчому музеї.